Розділ 2: Другий день

Віктор прокинувся від того, що лінза маяка перестала обертатися.

Не від звуку. Від тиші.

Було щось неприродне в цій порожнечі. Він звик, що ніч має звук: скрип сходів, гул генератора, тріск дерев’яних балок. А зараз — ніби світ зупинився.

Він глянув на годинник: 05:32. Сон ще важив повіки, але тіло вже знало — день почався.

На кухні він приготував розчинну каву, взяв журнал і записав чергову нотатку:

2 серпня. Погода стабільна. Видимість — обмежена туманом. Об’єкт функціонує.

Підпис: В. Губчак

Все виглядало як завжди.

Але тільки виглядало.

Десь о полудні він зайшов до кабінету по ліхтарик. Той лежав на полиці в лівому ящику — він сам клав його туди вчора ввечері. Але тепер його там не було.

Віктор трохи розгубився, почав шукати. Знайшов його у правому ящику стола.

«Мабуть, помилився. Ніч, втома, міг переплутати.»

Але щось у цій дрібниці залишило по собі неприємний осад.

Пізніше, коли він дістав стару мапу острова зі сховища , він помітив: коробка з інструментами трохи зсунута. Так, ніби її чіпали. Але тут більше нікого немає.

«Вікторе, не накручуй себе. Просто втома.»

Але навіть це прозвучало не дуже переконливо.

Ніч.

Світло маяка знову обрізало темряву по колу. Туман густішав. На рації — повна тиша. Жодного зв’язку.

Коли він ліг у ліжко, то чітко згадав: залишив кружку на кухонному столі.

Прокинувшись серед ночі, Віктор вийшов на кухню попити води. Кружка стояла… на підвіконні. І була порожня.

Він стояв у темряві, злегка тремтів. У кімнаті було тихо, але у цій тиші щось було — як присутність. Як погляд, який відчуваєш на потилиці, але не можеш побачити.

«Може, це просто сон.»

Він повернувся до ліжка. Але до сну вже не повернувся.

Наступного дня він вже прокинеться з іншим поглядом на ці речі. І вперше відчує, що щось або хтось — поруч.