День шостий

В атмосфері ґрат і бетону голови людей отримують час на примусові роздуми. Висмикнуті з вільного існування, замість планів та буденної рутини, вони стають володарями прямокутного сірого відрізку площі, який заміняє їм продуктовий магазин, перукарню, аптеку, кафе, кіно, роботу, дітей та сотні інших генераторів емоцій і картинок, які складаються в життя. Голови наповнюються клубами думок, інколи розпачливих. Втім не завжди.

Тренер, побачивши холодні погляди десятків вершителів правосуддя, відчувши вогкість камери та ворожість в очах нових співмешканців, думав про наболіле. Не про те, що труїв жінку, а що врешті-решт виявися правий. Його кохана ходить по чоловіках. Він шкодував лише про те, що в один з днів, коли ще міг це зробити, не збільшив дозу ліків до критичного, щоб ніколи не зустрітися з болем, який відчув учора.

Чемпіон, який ще на початку тижня ніжився у масовій любові трибун, нині грубів у скнарій самотності ізолятора. Хлопець, який бачив перед собою трофеї, славу та безкрайні горизонти, зараз уперся широтою погляду у запльовану підлогу камери. Пухлик, на правду, заслуговував того удару по голові, бо відібрав мрію і мусив бути покараним. Шкода лише, що фактично руками жертви.

В атмосфері лікарняних палат і приладів зі складними назвами, голови людей також отримували час на примусові роздуми.

Галерист був героєм сну. Сну - бо він міг робити у ньому все що заманеться. Руйнувати стіни віддихом, переміщатися зі швидкістю світла, читати думки. А дурнуватий цей сон був, бо з усіма цими магічними силами герой не міг відбитися від головних проблем - відповідальності за власне життя та безпорадної дружини, яка тяжіла над ним зі скорботним поглядом.

Намісник ілюзорного світу запроторював жінку у найглибші підвали, скидав з гір, пересував себе у віддалені частини космосу, і хоч якийсь час погляд не переслідував його фізично, залишався у споминах.

Раптом чоловік згадав про наркотики. Він опинився на райському острові, де замість піску простелився білий порошок. Галерист куйовдився в ньому, пірнав, всмоктував через ніс, їв жменями, але вірний помічник не допомагав. Погляд нікуди не зникав, а проблеми, як це бувало наяву, не розчинялися у напливі галюцинацій.

Галерист закричав, і його, без власної волі, перенесло на рідну вулицю. Він побачив Пухлика. Смикнув хлопчину за волосся і той видав зойк, а ще доволі правдоподібно скривився.

Чоловік відчув, що хоч це й сон, але дитина справжня. Обидва дивилися один на одного однаковим переляканим поглядом. Вивчали, ніби туземці. Нарешті хлопець запитав:

• Чому вони мене переслідують?
• Хто?
• Усі ці люди.

Пухлик показав руками навкруги, але Галерист нікого не бачив. По шкірі збитої з пантелику людини пробігли дрижаки.

• Хлопче, хто саме тебе переслідує?

Парубчак почав тицяти пальцями в порожнечу і називати якісь імена. Останнім кого він назвав був Чемпіон.

• Вони всі хочуть зіпсувати моє життя.

Галерист не розумів про кого говорить хлопець, але здогадався, що дитину також переслідують проблеми, вирішити яких він не може, якими б силами не наділив його цей фантастичний світ.

Чоловік втомлено сів на землю і, не маючи змоги перемкнути емоції, бездумно втупився у землю, як робот у якого злетіла прошивка.

Пухлик зрозумів, що не отримає відповіді на перше питання, сів поряд, і давши собі невеличку паузу на роздуми, озвучив друге:

• Ми потрапили в пекло?

Галерист промовчав і залишив питання риторичним. Позаду почулося цокання підборів, до нього знову наближалася жінка зі скорботним поглядом.

Художниця дійсно мала скорботний погляд і крокувала вулицею Білий Світ. Але не у сні, а в реальності. Вона поверталася додому з лікарні, роздумуючи над питанням чому алгоритми світобудови змушують її весь час спотикатися і з хрускотом лускання стиглого кавуна вдарятися головою об землю. Нащо їй чоловік, який робить таке існування ще більше нестерпним.

Коли ці думки вкотре пустили корені, вона стояла біля свого будинку і дивилася на Незнайомця. Безхатько намагався говорити по телефону, але чимось під’юджена Пліткарка заважала йому, раз од разу вставляючи гострі репліки. Ображена Художниця згадала, що і в неї є репліка, яку треба вставити. Точніше бажання, яке так і не загадала.

Незнайомець був засмучений, та, як вже було згадано вище - роздратований. Ці два почуття розбурхали в ньому бунтарство і, як наслідок, - зневагу до законів, яких він не розумів.

Чоловік дістав з внутрішньої кишені піджака мобілку, набрав номер і через декілька хвилин ув’язнений лідер місцевої футбольної команди мав розмову з адвокатом. Колишній лідер.  

• Хлопче, в нас з тобою багато роботи…

Чемпіон не давав незнайомій людині з юридичними посилами дістатися суті і почав вивалювати свої страхи:

• Ви маєте знати, я його не бив, точніше бив, але не вбивав! Скажіть їм, вони не вірять!
• Перестань кричати, в нас не так багато часу, не витрачай його на емоції, в тебе скоро заберуть телефон. Ти хочеш допомогти своєму братові?
• Братові? Чому це братові? Ви чий адвокат?
• Я хочу виплутати вас обох з цієї історії. Ти хочеш щоб він одужав?
• Людям у лікарні адвокат не потрібен.
• Ти мене чуєш? Скажи просто «так» або «ні».
• Я вас чую, мені цікаво хто ви такий?
• Єдиний хто подзвонив тобі у в’язницю.

Різким, але правдивим реченням Чемпіону зробили боляче.

• В тебе є можливість виправити все, що ти накоїв. В тебе є невитрачене бажання, і я прошу тебе, не роби дурниць. Вилікуй брата.

Хлопець не захотів чіплятися за брехливе «все, що ти накоїв», натомість акцентував увагу на іншому:

• Яке це бажання?

Незнайомець припнув язика, бо розумів що даремно випустив з рота акцентоване слово.

• Ви часом не той божевільний з нашої вулиці?