Лікарка переживала, що проспить зустріч від якої залежало повернення до життя, тому поставила будильник на 6:00. І не один. Але від нервів все одно прокинулася раніше - о 5:47. Вибрала одежу, прийняла душ, накрутила волосся та приготувала сніданок. О 7:30 була готова рушати в дорогу. Поки все йшло за планом. І Лікарки, і Тренера. Чоловік взяв ключі від автівки і знову, як і вчора, галантно відкрив перед дружиною двері. Вона переступила поріг. Та до деталей повторила нещодавнє непритомне положення.
Чоловік дав їй нашатир, о 7:35 жінка здійснила нову спробу перетнути кордон. Потім о 7:42 та о 7:47.
Коли вкотре прийшла до тями, на неї чекало дві новини. Перша знайшла себе на аркуші паперу, що лежав на тумбочці біля дивану, а друга тримала себе у телефоні. На аркуші Тренер швидким, нерівним почерком писав, що поїхав на зустріч без неї – розповісти директору про ранковий інцидент і спробувати перенести зустріч. У мобілці ж містилося продовження історії - з пропущеними дзвінками від Боса, а згодом і коротким текстовим повідомленням: «Бажаю плідних лікарняних. Вже не за мій рахунок».
На годиннику було 8:36.
Лікарка хотіла вірити, що застане директора у аеропорту. Виліт затримають, хтось закладе псевдобомбу, природа нагонить блискавки та зливу, спрацює пожежна сигналізація. Ці тисячі причин, які завжди невчасно подовжували очікування літака, - зараз мали шанс на реабілітацію.
Жінка сподівалася, що коли директор поговорить з нею віч-на-віч, то подобрішає. Він зрозуміє її безвихідь, як розумів до цього багато разів. Особливо коли вона схопить його за комір сорочки, придушить і буде тримати у заручниках. Допоки агресивну громадянку підступно не ліквідує спецназ або залізна птаха не полетить без свого пасажира.
Лікарка підвелася з дивану, схопила сумочку, але завмерла перед порогом, який вимикав її, як удар боксера-важковаговика. Вона відігнала лякливі думки, запевнила себе, що це маячня, збіг обставин і зробила крок. Але на неї знов чекав знайомий результат.
Момент падіння непритомної Лікарки краєм ока бачила Пліткарка, яка посеред дороги саме вела розмову з Незнайомцем. Балаклива жінка розуміла, що сусідці потрібна допомога, але була зайнята набагато важливішими справами, ніж порятунок чужого життя. Рятувала власне.
Суть акту спасіння полягала у поверненні робочого місця в редакції, а отже прямого доступу до тисячі голів і вдвічі більшої кількості вух людей, які вона так любила наповнювати інформацією.
Після пострілу Лісничого, сирен поліції, кайданків і путівки за ґрати, Пліткарка не гаяла часу на смуток. Одразу набрала колишнього шефа і сказала, що має для нього фінансову відплату колишніх гріхів. А також «гарячий матеріал» – в обмін на повернення роботи.
Під гріхами шукачка новинної праці мала на увазі судові позови, які називала цензурою. Порив і широту душі жінки дійсно стримувала правова система, але не широкими заборонами, а вузькими рамками - рамками у яких треба було писати нецікаву і часозатратну правду. Це тяга до перебільшень (а частіше до неприкритої брехні) почала тягнути донизу її, а потім ледь не забрала під воду усю редакцію.
Тож вищезгаданий Шеф був дещо здивований появі людини з якою думав більше ніколи не зустрітися. Але зустріч все ж назначив – більше через гроші, ніж через «гарячий матеріал», який у виконанні Пліткарки загрожував не підігріти увагу до газети, а перетворити на попіл.
Втім жінка не вгамувалася. Відчувала вагання у голосі боса і їй це не подобалося. У своєму матеріалі, а тим паче у грошах, - була впевнена, але хотілося якось підкріпити успіх.
Під час підкріплення успіху, Пліткарку і застало падіння Лікарки. Вона намагалася якомога швидше дістатися до суті у діалозі з Незнайомцем, але той зводив розмову у банальності, постійно нагадуючи про Лісничого, який потрапив під опіку поліції. Коли опонент нарешті здався і сказав необхідне слово «добре», прохачка підійшла до безпорадного тіла Лікарки. Відчула в собі владу, бо могла вирішувати жити цьому набору кісток в чохлі зі шкіри чи помирати. Подзвонила у двері будинку декілька разів, подякувала собі за благородність натури і пішла на зустріч. Її очікувало повернення у світ історій, спраглої публіки та безмежної уваги і вона мала чимось віддячити безликому Всесвіту.
На сигнал з-за дверей відреагував Чемпіон, Пухлик та Крихітка. Чемпіон вже отримав дзвінок від батька і був пригнічений через неповернення в команду. Пухлик теж перебував під враженням від цієї звістки, але радів. Крихітка просто переживала за маму. В шість рук вони поклали її на диван і після дози нашатирю жінка знову побачила стелю вітальні.
Першою думкою було подзвонити Босу, вибачитися, запевнити, що буде на роботі і кожного місяця її фото висітиме серед уявного списку найкращих працівників. Але потім передумала і відклала безглуздий мобільний апарат. Лікарка і сама точно не знала, що з нею буде, ні сьогодні, ні завтра, взагалі хоч колись. Вона втупила погляд у спинку дивану, не розуміючи за що їй підкидають всі ці випробування. Жінку огорнули спогади, думки, потім затопили переживання і після катаклізмів легкою ходою завітав відчай. Обтяжена існуванням, Лікарка накинула собі на голову ковдру, щоб сховатися від набридлої дійсності.
Втім через півгодини сам на сам у цьому укритті думки затанцювали на інший лад. Мозок наштовхнув на більш свіжі сюжети. Жінка згадала, що біля дому сидить дивний чоловік, який здатен зривати дахи з будівель та діставати для сусідів рушниці за першим бажанням. Зародилася надія, яку негайно треба було протестувати на життєздатність.
Нога, не навчена гірким досвідом непритомного падіння хазяйки, знову зависла над порогом у рішучому пориві зробити крок, але цього разу хибну дію спинив крик Незнайомця.
Лікарка повільно відвела кінцівку від кордону з зовнішнім світом і підозріло подивилася на безхатька.