День третій

Наступного дня усі знали що Незнайомець дав Лісничому рушницю. За допомогою язика та виру енергії Пліткарки до образу безхатька органічно доєдналася історія про втечу з в’язниці, ґвалтування жінок та загрозливу серію пограбувань у домівках навколо.

Підбурені, спантеличені, згуртовані колективною бідою, на ранок мешканці вулиці Білий Світ, зібралися, щоб дати відсіч страхам, які крилися у побитому та вбраному в дірявий одяг тілі.

У авангарді ударного загону був Чемпіон. Перекресливши нещодавньою бійкою своє майбутнє, бичок знову готувався до сутички, яка за законом бумеранга одного дня могла стати для нього фатальною. Хлопець втратив причину пишатися собою і бажав поновити її. Не стільки у власних очах, як в очах батька.

По під руку стояв згаданий батько. Його присутність обґрунтовувалася лише бажанням показати Лікарці, що у неї є вірний захисник.

Сором’язливо взявся до протистояння й Пухлик. Бо як завжди не відходив від батька. А ще - бо боявся. Боявся, що безхатько почне занадто багато говорити. Про брата, футбольний матч та про їхню вчорашню розмову, в якій крилася першопричина кар’єрного падіння брата.

Окремою графою до добровольчого загону записався Лісничий, мотивацією для дій якого завжди виступала Пліткарка.

Після наркотичного сп’яніння та провалу співбесіди, подвигу також потребував Галерист. Щоб надихнути кохану. Потай - щоб поряд якомога рідше з’являлися копи. Бо мали зарплату за звичку припиняти розваги з порошком.

Пліткарка та Художниця активної участі у сьогоднішніх подіях не брали. Вони з награною тяжкістю приміряли ролі імператриць, за прихильність яких билися гладіатори. Обидві сиділи у ложі Колізею, яка під впливом науково-технічного прогресу та тотальної інфляції смаку трансформувалася у шезлонги з супермаркету на газоні.

Не зважаючи на те, що між їхніми чоловіками пролягала глибока тріщина конфлікту, ці жінки були подругами, бо обидвох образило життя. Звиклі до променів слави душі - в’янули у темному домашньому забутті.

Серед зухвалих обличь цієї зграї не вистачало Лихваря, який, за законами драматургії, з’явився у найбільш вдалий момент. Потяганий нічною зміною супергерой, повільно і втомлено човгав додому.

Це був не виклик долі, важку зміну Лихвар придумав собі сам. Усю ніч він провів у кредитній конторі, намагаючись знайти пробоїну, з якої працівники мали висмоктувати гроші. За час його короткотривалої хворобливої відсутності. Закрившись у стінах фінансового князівства по обіді, чоловік виповз з процесу звірки та поневірянь лише під світанок і, окрім заспокоєності на душі, отримав серце, що неслося галопом.

Заклопотаний проблемами, кредитний бос забув випити ліки і воднораз проковтнув цілий мікс гірких різнокольорових насінин. Безпорадно розпластався на підлозі і почав концентруватися на диханні, як йому радили роками десятки людей в халатах. Серце не квапилося реагувати на отриману хімічну суміш і стукотіло за законами автономії та інерції. Було на симфонічному концерті, який гучно гупав тромбоном у скронях.

Втім, з кожним видихом і секундною розчинення пігулок, життєдайний орган танцював під все повільнішу музику, позбувався непотрібної енергії і з джайву переходив на вальс. Зрештою Лихвар впорався зі зрадливим прогонним апаратом, розплющив очі і сполохано оглядівся по сторонах – чи хто не бачив його у такому стані. З полегкістю на душі і тілі він встав, закрив сейф і зрозумів, що має добряче виспатися. Якщо має намір ще пожити.

Саме у такому стані - людини, яка у нон-стоп марафоні параної ледь не зустрілася зі смертю, і побачила Лихваря юрба сусідів. Він чвалав дорогою з пониклим поглядом, аж поки знов не побачив безхатька і не вловив масовий протестний настрій. В тілі Лихваря з’явилася сила та жага помсти, він відчув, що зграї потрібен вожак і, обмінявшись лише декількома поглядами з особовим складом, повів його у наступ.

Незнайомець передчував непереливки, але нервувань не було. З огляду на побите обличчя та розірваний костюм, він мав бути досвідченим учасником подібного роду суспільних відносин, в яких головне не розмова, а навичка вміло згрупуватися, де діалог - це завжди прелюдія до вже визначеного заздалегідь результату, а не намагання знайти компроміси.

Лихвар підійшов впритул до чоловіка за столом, демонструючи безстрашність. Але все ж озирнувся - впевнитися, що група підтримки не розпорошилася на шляху. Потім прокашлявся і почав дещо урочисто:

• Усі присутні вже не перший день спостерігають вас на цій вулиці. І досі не знаємо хто ви такий і нащо тут сидите?
• Я можу розповісти, але навряд чи ви почуєте.
• Ми власне для цього сюди і прийшли.

Незнайомець обвів поглядом вороже налаштований натовп.

• Я дуже в цьому сумніваюся.

Після цих слів він вловив усмішку Тренера та Галериста, які відчули свою силу і отримали сигнал, що безхатько теж її відчуває.

Емоційний імпульс вловив і Лихвар. Чоловік не хотів ділитися владою, та був не проти продемонструвати відповідний настрій публічно:

• Я обіцяю, що ми вас вислухаємо. Я це гарантую.

Безхатько сумнівався, що ситуативний командир зможе стримати натовп, але мовчати чи гнути власну лінію зараз також виглядало сумнівно. 

• Ну що ж, добре… Я студент духовної семінарії.

Було незрозуміло жарт це, чи правда, схожа на жарт. Переважним настроєм натовпу був подив, але мовчазний. Тренер замість задуми усміхнувся, даючи зрозуміти, що скептично ставиться до вимовлених слів. Гру міміки він доповнив словами:

• Щось ти не дуже схожий на студента. В твої роки вже слід викладати.
• Добрі намагання запізнілими не бувають.

Різко перетягнути на себе ковдру вирішив Лихвар:

• І як же називається ваша семінарія?
• Семінарія Святого Миколая.
• І де вона знаходиться?
• Ніде і одразу усюди.

Натовп остаточно ідентифікував увесь попередній обмін репліками як жарт. Дехто вирішив що жартують над ним. Але Чемпіону було взагалі не до жартів. Він взявся за серйозні посили і запитав:

• А може ти просто навіжений безхатько?