День другий

Лихвар був забобонним і знаки долі били по його життю сильніше, ніж це міг зробити ніж в руках хулігана чи надбита пляшка у руках п’яниці. Щойно чоловік побачив безпритульного біля свого дому, то ноги почали підкошуватися. Він ледь дошкандибав до будинку і, насилу закривши за собою двері, впав навзнаки і весь день пролежав немічним. Уявляв різні сюжети, які може уявляти лише людина налякана до глибин душі. У цих сюжетах конкуренти підступно відбирали кредитну контору, хтось перепродавав дім, гроші безупинними ріками розходилися по чужих руках, а він чомусь лише безпорадно за цим спостерігав. Усю ніч Лихваря проймали судоми, рясно обливав піт, а потім знобило, кидало з однієї емоції в іншу, аж поки раптово і стрімко не пронизала рятівна думка.

Чоловік, ніби й не було того безсонного напівмарафону, підтюпцем пробіг по сходах, що вели на горище, і відкривши двері до найнадійнішого банку, - видихнув з полегшенням. Простір під дахом так само як і вчора, і позавчора і вже багато років поспіль займали коробки. Їхня кількість з часом збільшувалася і нині місця майже не лишилося - що поставало окремою тривогою для їх хазяїна. Але зараз його це не турбувало. Скрудж МакДак полегшено огледів володіння і відчув, що шалене гупання стривоженого серця почало заспокоюватися.

Цей орган часто завдавав йому клопоту, нерівномірно постукував, іноді й зовсім збоїв – що додавало роботи лікарям, але кожен раз як перед очима з’являлися ці коробки – пульсації у грудях заспокоювалися і знову ставали у стрій.

Проблеми з серцем передавалися у сім’ї нервового багатька як спадок. Вже не перше покоління чоловіків отримувало генами такий ненадійний орган і чимдуж боролося за виживання. Лихвар пам’ятав свою неміч, постійні благання та навіть блазнювання у пошуках грошей на нове серце батькові. Він бачив щедрість і жадібність, співпереживання та закриті двері, ситих та голодних, які без прямої залежності від становища підтримували його родича у боротьбі або ж полишали сам на сам.

Лихвар зберіг з того часу страх, який надалі підганяв чоловіка день за днем, не стишуючи галопу. Він працював, обманював, інколи просто крав – робив усе, щоб наповнити ті кляті коробки на горищі. В його домі майже не було меблів, Лихвар обходився лише диваном та кухонним столом. На кухні доживала віку газова плитка та буркотливий холодильник, який вічно підтікав. Чоловік прав руками, розігрівав їжу в сковорідці і постійно читав. Здебільшого взяту в бібліотеці медичну літературу. Оселя давно потребувала ремонту, але настрахана людина наповнювала коробки. Купюра до купюри, перенасичена гіркою мотивацією, йшла до того, щоб убезпечити життя. Від всіх негараздів. Таємних, явних та тих, що не існували взагалі.

Господар закрив двері горища, бо відчув, що страх поступово стишився. Він поклав у нагрудну кишеню невеличкий аксесуар, який з тривогою протримав у руці всю ніч. Не відпускаючи пальця з екстреної кнопки, яка гарантувала йому наряд швидкої у будь-якій точці світу і за будь-яких обставин.

Лихвар відчув, що більше не безпорадний, відшукав у собі рішучість. Згадав про того безхатька перед домівкою, дістав мобільний і подзвонив в поліцію, готовий дати бій ворогам та зрадливим думкам.

У той час як бентежний повстанець робив спроби перемогти власну безпорадність, у сусідній домівці війна з видозміненим клоном цього відчуття лише починалася. Художниця вперше за багато тижнів взялася за олівець і зрозуміла, що сьогодні нарешті вичавить з себе щось схоже на ескіз. Її Хан Соло приніс до спорожнілих просторів Республіки радісну звістку і мав бути віддячений своєю Леєю сповна. Жінка швидко накидала обриси неба, потім на полотні з’явилися нерівні трикутники – дерева, переважно хвойних порід, кострубаті квіти, контури заблукалих та невідомих оку тварин.

У кімнаті на яву (яку у роки плодовитої праці називали майстернею) вигулькнуло сонячне світло. Творчиня вхопила цей елемент і перенесла на фантазійне полотно. Промінець розрізав картину навпіл, а згодом у лівому куті з’явилося і саме джерело - жовте небесне світило. Художниця схопилася за новий задум і почала малювати дівчину. Героїня, родом із декількох сторічь тому, у святковому, пишному вбранні, характерному для тогочасних балів, – втекла посеред свята від світської метушні, надибала десь плетений, сільський кошик і пішла в ліс по гриби. Втомлена від нічної прогулянки, зараз вона лежала на покривальці, спершись головою об руку, і розглядала світанкову природу навколо. Поряд скупчилася живність, але приховано - у лісовій гущі, бо не звикла до товариства людини.

Коли тіло та одежа знайшли своє місце, олівець почав вимальовувати обличчя. Панянка отримала губи. Втім не одразу. Майстриня у пориві стирала й малювала, аж поки не вгамувала вибагливі вишукування. Вдовольнившись сухими, підібганими губами, вона перейшла до очей. Ті знайшли себе одразу – два нерівні овали з пишними віями та зеленими, у тон оточення, райдужними оболонками. Далі ніс. Спочатку гострий. Але знову не те. Тому приріс горбинкою. Зачіска. Одразу каре, але це каре виглядало якимось надто охайним, ніби леді щойно вийшла з перукарні. Коли волосся за довжиною опустилося до покривальця і набуло хвилястості, поряд з зображенням дівчини з’явилася корзинка. Художниця вагалася чим наповнити цей аксесуар, зрештою – він обважнів ягодами різномастих кольорів. Не вистачало лишень чогось абсурдного. Робота на мить вгасла, а потім на картині вигулькнули зорі, які от-от мали зникнути і поступитися ранку, серед хмар прорізався вогонь, і, нарешті, – космічний апарат. Апарат, який потерпав від аварії і стрімко скорочував відстань до землі, за спинами учасників тихомирного пейзажу.

Творчиня встала зі стільця і відійшла, щоб подивитися на зародки мистецтва здалеку. Контраст присутній. Спокій у нижній частині і тривога у верхній. Лісова поляна з вишуканою, трохи втомленою від одноманітного укладу ретро-дамочкою протиставно межувала з майбутнім, яке не личило часам дуелей та карет. Бентежність від недолугого космічного апарату з питаннями – «хто там?», «що там?», «що це таке взагалі?» – зберігалася. Звичайно, потім на полотні з’явиться антураж, Художниця подумає над набором кольорів, тінями та іншою кавалькадою того, що робить з ескізу закінчений твір. Але поки непогано.