День перший

Пролог 1

Чоловік їхав трасою на шаленій швидкості і входив у круті повороти, покладаючись лише на везіння. Він вкотре впіймав Бога за бороду і відчував, що скидає зі хвоста нав’язливих переслідувачів. В думках було лише бажання знайти якусь глуху, сільську дорогу і зникнути з радарів людей, які не розуміли його способу життя. Вкотре обіцяв собі, що покине брудні справи, але, скоріш за все, брехав від переляку. Перед ним вигулькнув ще один загрозливий поворот, який в очах втікача виглядав рятівним. Водій звично вивернув кермо, щоб виписати автомобілем дугу, але цього разу борода Бога вислизнула з рук. Машина втрапила в яму, звідти її викинуло на узбіччя і там іржавий анфас «бляшанки» зустрівся з рекламною опорою. Чоловік відчув зіткнення, встиг зрозуміти що вилітає з лобового скла, а потім настала суцільна темінь. Темінь у якій він чув дитячий плач, відчував страх та просив про шанс спокутувати провину. Шанс на Білий Світ.

Пролог 2

Над завжди темною вулицею Білий Світ несподівано спалахнуло сяйво. Заявивши про себе на все небо, воно вмить звузилося до маленької цяточки і, залишивши по собі смужку, впало на землю.

У цю незвично тиху ніч на диво всі спали. Лише найкрихітніша жителька цієї вулиці сиділа на ґанку домівки і розглядала зорі. Вона бачила згадане сяйво та його шлях на землю, тому поспіхом заплющила очі. Їй не боліло від яскравого світла, просто подумала, що це впала зірка і, як дитина, – щиро та самовіддано загадала бажання. Коли дівчинка знову поглянула на небо, те повело себе так, ніби нічого не сталося. Вело себе так і все навкруги – від цвіркунів, які продовжували співати нічні пісні, - до літніх дерев, листя яких поколихував вітер. Загадкова жителька зрозуміла натяк природи, поспішно допила чай, ще раз зиркнула на небо і з веселим серцем пішла спати.

Дещо пізніше вона побачить дивний сон. Там буде старий фургон та чарівник з розбитим лицем. Він здійснить бажання усіх навколо, але замість подяки отримає прокльони. Люди будуть нещасними та злими, хоч матимуть все про що бажали. І можна було б трактувати цей сон на різний лад, але кожен неодмінно втрапив би в молоко. Бо намагаючись розгадати таємниці чужого життя ми неодмінно спотикаємось об власні.

День перший

Зазвичай ранок на вулиці Білий Світ починався не з першими півнями, а з першої розбитої тарілки у домі Галериста і Художниці. Процес биття тарілок був не просто способом виразу емоцій чи відбиттям темпераменту когось із членів цієї сім’ї, а символізував перехід їхніх стосунків від романтики до пошуку, а згодом – поневірянь.

Коли криками було висказано те, чого не могли вмістити в себе помірні звукові вібрації, коли приховані мотиви були озвучені, а втаємничені претензії розсекречені – коли обидва встигли надоказувати, насваритися та наобіцяти, а потім розчаруватися, у домі цієї сім’ї запала тиша. Тарілки перестали битися, а коханці увійшли в стан мовчазного існування, який вбивав людську сутність сильніше, ніж будь-яка сварка. Їхній контакт зводився до єдиного зрозумілого витрачання часу - процесу прийому їжі – й те, швидше за звичкою, ніж за бажанням.

Чоловік з синцями під очима - чи то від недосипання чи то від проблем зі здоров’ям – сидів зараз за столом, пив чай і бездумно дивився в обрану навмання точку на стіні. Жінка з більш здоровим виглядом, але теж без особливої живості в очах доїдала бутерброд.

Впоравшись з нашаруванням ковбаси, сиру та підсмаженого хліба, Художниця дістала з висувної шухляди столу припасений стос світлин і кинула на стіл, втрапивши однією з фотографій в недоїдену яєчню Галериста – більше випадково, ніж спеціально.

Чоловік неохоче перевів погляд на тарілку і побачив там застиглі зображення двох незнайомих йому людей. Очі, губи, ніс, брови - усі ці окремі частини обличчя він звичайно знав і кожного дня бачив у дзеркалі. Головне, чого не міг сприйняти мозок, - ці двоє людей усміхалися. Галерист витяг фотографію з яєчні, витер жовток з обрисів своєї застиглої молодої версії, і спробував згадати момент, коли ці двоє ще не забули найпростіші людські почуття.

В голові випірнули живі спогади, які вже мали давно померти. Обидва лежали на дивані, безкінечно розмовляли про якісь неважливі теми – лишень щоб розмовляти, і, незалежно від суті вимовлених слів, ловили в очах один одного обожнювання.

Вперше за тривалий час його душа, без допомоги наркотичних речовин, відчула трохи ширший спектр емоцій, ніж депресія та розчарування. Галеристу захотілося продовжити цей ефект. Несподівано він зловив себе на думці, що хоче поцілувати дружину – ніби між ними не було цієї багаторічної ворожнечі.

Галерист перевів погляд на Художницю, і помітив, що її обличчя стало жорсткішим, як для жінки якій він колись освідчився в коханні. Мініатюрні риси губилися серед глибоких зморшок. Блакитні очі та біле волосся, які раніше втрачали крижані якості, коли вона усміхалася - тепер лишень безугавно холодили все навколо. Вона залишалася такою ж тендітною, але рухи стали занадто важкими. Це була втомлена людина, яка тяготилася безглуздістю власного існування і не розуміла нащо взагалі їй подарували можливість ці рухи робити.

Галерист знав, хто був причиною цих контрастних змін. Вперше за останній час він захотів говорити, ба більше – знайшов в собі сили, щоб запевняти. Чоловік вичавив з себе коротку фразу, яка у атмосфері лункої тиші здалась кожному з них розкати грому:

• Я обіцяю тобі що зіскочу.

Художниця подивилася співмешканцю в очі, спробувала переварити озвучену інформацію: зрозуміти нащо ця людина вимовляє такі слова; а потім видала з себе лише скептичне посмикування кутиком губ, яке можна було розтлумачити словами: «Ми обидва знаємо, що цього не буде».

Галерист, заслуговував на це посмикування, але все ж зневіра дружини обпекла йому душу. Він не пускав слова на вітер, як робив зазвичай. Мав план виходу з цієї затяжної кризи. Вперше за багато місяців працював над своїм життям. І життя вперше підкинуло йому замість риби вудку, вудку якою збирався навудити для родини надію на забуте - колись звичне, щасливе існування. Він мав на завтра важливу зустріч. Але сьогодні мовчав, бо як не хотів вимовити обнадійливі речення, вирішив, що невпевнений, лякливий птах гарної звістки може полетіти в більш теплі краї. Як робив це зазвичай.