4

Скільки я тут перебуваю? Я не їла вже декілька днів. Після того випадку до мене більше ніхто не приходив. Я тільки чула декілька голосів за дверима. Один точно належав тому покидьку. От і сьогодні я прокинулась повністю обезсилена. За цей час я встигла подумки розпрощатись з усіма своїми рідними, друзями, знайомими, світом та своїм здоровим глуздом. Єдине завдяки чому я орієнтуюсь - це світло з маленького віконця. Двері рипнули. Наді мною йдуть знущатись.

 - Не здохла ще?, - знову той чоловік.

 - На жаль, як бачиш.

 - Хах, на ось поїж, а то їй богу здохнеш. Мені такі проблеми не потрібні. - він кинув залізну миску на підлогу біля ліжка, в темряві не бачу вміст.

 - Я потрібна вам живою?

 - Типу того. Але це поки що, не розслабляйся сильно.

 - Навіть не думала. - господи, що я кажу. Звідки ця хоробрість. До чого вже моя гордість. В дупу її собі засунь, дурепа.

 -  Я дивлюсь язик в тебе розв'язався. Потерпи ще трохи, говорити будеш, коли бос приїде.

 - Бос? Хто він?

 - А ось цього вже тобі знати не треба.

Я недовірливо дивлюсь на покидька, що зневажливо дивиться на мене у відповідь. Їсти хочеться, тому підіймаю миску з підлоги. Фу, мене починає воротити, зараз виблюю все, і залишки їжі, і шлунковий сік. 

 - То що, як тобі подарунок від хазяїна?

 - Це по-твоєму, їжа? 

 - Ну а, що чистої води білок. Покажи на що ти здатна, і можливо тебе відпустять, м? 

Я дивлюсь на білу субстанцію. Кидаю миску під ноги покидьку. Невелика кількість вихлюпується на його кросівки. Вираз його обличчя починає змінюваться. Наближається на мене чорною хмарою. Хапає за волосся і тяне до місця куди я кинула ті помиї.

 - Хазяїн засмутиться, коли дізнається. Ти ж не хочеш його засмучувати, правда ж?

Немов собаку окунає в миску і тримає близько хвилини.

 - Ну що, смачно? А тепер вилижи.

Нахиляє голову до своїх кросівох з краплями предикуляту, змушуючи зробити те про, що сказав. Плюю на його взуття і отримую удар по голові ногою. Очікувано. 

 - Ти в мене ще попляшеш, тварино.

 - Випустіть мене.

 - Що ти там тявкнула?

 - Я хочу в туалет, проведи мене.

 - А як до цього не можеш?

 - Ну до цього терпіла, більше не можу.

 - Так терпи далі або під себе ходи. Як хочеш, це не мої проблеми.

 - Я так не можу.

 - Занадто бачато розмовляєш.

 - Мені. потрібно. в. туалет.

Він змірив мене довгим важким поглядом. Немов думав, чи зможу я втекти чи ні.

 - Ладно, пішли. Тільки спробуй рипнутись і тобі кінець.

Я наспіх витерлась рукавом гольфа. Ми пішли темним коридором. Не можу нічого особливого розгледіти. Повз пройшло декілька здорових чоловіків, що косирували в мій бік. Втекти буде складно. Приміщення добре охороняється і це велика проблема. Попитка не питка....

Підіймаємось сходами, потім наліво, поворот направо і ось очікувані двері. Не можу зорієнтуватись, де тут вихід.

 - Давай тільки швидко. Я не збираюсь чекати на тебе. 

Заходжу всередину. Немає замка на дверях - це проблема. Раковина, унітаз, вікно. Вікно - те, що потрібно. Дійсно йду в туалет, не маю змоги більше терпіти. Треба зробити видимість. Вмикаю кран, звук води має приглушити мій шум. Відкриваю вікно, тут доволі низько. Значить перший поверх, падати не больно буде. Але видно я дуже довго копирсалась, адже двері відчиняються і в кімнату влітає чоловік. 

 - Я здається попереджав. - підлітає і хапає за зап'ястя. Я вискакую вікна і підвертаю ногу.

 - Тепер нарікай на себе. 

Знову тягне в підвал. Я вже здогадуюсь, що зі мною вчинять....