69 днів полону

1

Підвал. Кров. Мертва я…

Розпочну спочатку. Я виросла в звичайній сім’ї: мама, тато, брат. Все, як і у всіх, якщо так можна сказати, бо майже вся родина військових. З братом в нас 6 років різниці, тому поки я закінчувала 11 клас мій брат вже третій рік перебував на військовій службі, пішовши в армію в свої 19 років.

Я не зовсім, але пішла стопами батька та брата. Після закінчення школи я поступила на журналіста та отримала вищу освіту. Деякий час працювала в місцевій студії новин, набиралась досвіду так скажемо. Через рік, звільнившись, стала працювати пресофіцером*. Частенько виїздила в тил ( хоча командир та хлопці були проти, адже як вони говорили, мене треба берегти), але я знімала репортажі та більше дізнавалась про життя бригади. Бачилась з чоловічою частиною своєї сім’ї доволі рідко, робота не дозволяла, до мами приїздила на вихідних. Майже всі мої друзі теж військові, лише декілька цивільних подруг. Не думаю, що я була дуже гарною подругою, але старалась приділити трохи часу на вихідних або у відпустці. Робота, дім, сім’я, друзі - це все моя щоденна рутина.

Але одного дня все моє життя пішло шкереберть. Це була вже глибока осінь. Я пам’ятаю точну дату - 12 листопада 2023 року. Мені на той момент було 24 роки. Сутеніло і я поспішала додому після посиденьок з подругами в кафе. Чорт мене вхопив скоротити дорогу і я побрела провулками. Різкий біль в потилиці, в очах помутніло відчуваю, що не можу контролювати своє тіло. Починаю падати і чую грубий чоловічий голос:
 - Готово.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше