Дорога без кінця

Фей ледь добігає до зупинки. Водій був дуже злий, але все ж бере ще одного пасажира. Дівчина заходить в битком набитий білий автобус. Вона бачить своїх сусідок по кімнаті які весело спілкуються з Марселем, Амадеєм і Реном. Як тільки русо-волоса підходить до них - розмови стихають. Дівчина ніяково сідає ззаду них. Ще з хвилину вони мовчать поки не доноситься тихий, спотворений, дічачий сміх Марселя. Всі, як завжди, дивуються і починають піхоплювати за ним. До Фей повертається Христина – каштаново волоса дівчина з окулярами і неймовірними формами. 
- Що їздила брати квитки? – як завжди, не даючи змогу ухилитися від відповіді своїм поглядом спитала вона. 
- Так – ледь піднявши очі відповіла русява. 
- У мене доволі дивне питання...Хтось знає куди ми їдемо? – посміхаючись спитав Марсель. 
- В гуртожиток, хіба ні? – теж посміхаючись відповіла Зоряна. 
- Ну це ж 58 маршрутка, тож ми точно доїдемо туди куди треба – ніяково сказала Фей. 
Всі одночасно подивилися на неї змушуючи її ще сильніше втиснути в сидіння. Через хвилину вони повернулися до обговорення різноманітних тем, які дівчина уважно слухала і щоразу коли тема заходила в те русло, що було їй більш менш знайоме намагалася сказати хоч слово, та в цей тайфун було, майже, не можливо потрапити.  
Через декілька зупинок стало помітно вільніше тож Марсель, нижчий за своїх друзів хлопець з смаглявою шкірою, чорним волоссям і проблемами з шкірою, вирішив влаштувати шоу, як любив робити, майже, в будь яку мить. Спочатку він уявив, що колона для опори це мікрофон і почав співати в неї. Потім уявив, що це шест і почав танцювати довкола нього чим насмішив не тільки нашу компанію, а й всіх тих хто спостерігав за цим. Згодом до нього долучився Амадей, високий хлопець з русявими кучерями, він почав співати в сусідню колону, а інший хлопець почав танцювати вже довкола нього.  
Натанцювавшись, Марсель, сів до Зоряни, блондинки з виразною зовнішністю та кучерявим волоссям, яке вона завжди випрямляє. 
- Мені так нудно , зіронько, розвесели мене – вціпившись в неї проскиглив, наче, покинутий пес він. 
- Щось не дуже помітно, що тобі нудно – не реагуючи на його провокації відповіла блондинка. 
Амадей же, незрозуміло чому, підсів до Фей. Він поглянув на неї своїми великими очима, на що дівчина зробила те саме.  
- Що як справи? – впевнено спитав він. 
- Нормально. Завтра додому їду. – з посмішкою відповіла вона. 
- Везе тобі, мені завтра на роботу. 
Троє зацікавлених очей захоплено спостерігали за цією сценою. Здавалося, їм не вистачало тільки попкорну. 
- Що, спілкуєтеся? – з очами по п’ять копійок спитала Христина. 
- Так… - протягнулася у відповідь русява. 
Троє хитро переглянулися. Рен, наче, взагалі не розумів, що відбувається. Все про що він думав це пляшка вишивки яка чекає його по прибутті до гуртожитку. Через деякий час  Амадею стало нудно сидіти з мовчазною Фей і він пересів до Марселя з Зоряною змусивши хлопцю всістися дівчині на коліна, що не сподобалося жодному з них. Автобус був вже, майже, пустим, а гуртожитку ще й досі не було видно.  
Фей не знала цього міста адже була першокурсницею, але вона сподівалася, що її знайомі старшокурсники знали місто краще неї. Для того, щоб згаяти час дівчина вмикнула музику в навушниках і частково перестала слухати розмови односельців, які тим часом ставали все стурбованішими.  
Русо-волоса на мить вимкнула навушники і почула гучний голос водія: 
- Кінцева. 
Очі дівчини стали по п’ять копійок. Подивившись на своїх знайомих, вона швидко зрозуміла, що вони переживають ті ж емоції. Робити було нічого тож всі шестеро вийшли з автобусу.  
Вони опинилися в богом забутому місці куди рідко коли ходили автобуси. Марсель з Зоряною почали піднімати паніку. Амадей з Реном дивилися на це з розумінням, що всі плани, що вони запланувала були щойно вдало зруйновані. Тільки Христина гучно видихнула і почала збирати всіх цих дітей до купи. 
- Без паніки. Пропонуйте, що можна зробити – командирський голосом промовила вона. 
- Давайте виключено таксі – нажахано запропонувала, блондинка. 
- На шість людей? Ми туди не помістимося. – підвищивши голос проказала шатенка. 
- Ну, зіронька, могла б сісти мені на коліна цього разу. – хитро запропонував чорноволосий хлопець. 
- Може краще до тебе сяде, Фей. Вона і ростом нижча – знову ігноруючи його залицяння відповіла Зоряна. 
Русо-волоса весь час намагалася вигадати як їм краще вдіяти. Все до чого їй вдалося додуматися – йти з навігатором аж до гуртожитку або ,хоча б, до більш людної зупинки. Вона вирішила висунути свою пропозицію, але через гучні крики Марселя з блондинкою – ніхто нічого не почув.  
- Якщо через п’ять хвилин тут не буде тиші – ми залишимо вас тут – крикнула звертаючись до зачинателів галасу, Христина. 
Двоє стурбовано переглянулися. Через страх бути залишеними і безпосередньо перед самою дівчиною вони все ж вирішили помовчати. 
- Підемо до гуртожитку пішки – суворо промовила шатенка. 
- Але ж на таксі було б зручніше, якщо хтось ще хоче йти пішки – йдіть, нам краще буде – впевнено заявила Зоряна. 
- Ніхто, нікуди, не розходиться. У нас є люди які не знають міста. 
Всі з презирством поглянули на Фей. Хоч би як блондинка не злилася, та кидати ні в чому не винну людину було не в її стилі. Вона підійшла й закинула руку на шию першокурсниці. 
- Що ж, маленька невдаче, Ходімо до гуртожитку – з посмішкою сказала Зоряна. 
Всі більш менш знали місто, тільки русо-волоса йшла з навігатором. Десь хвилин через десять вони дійшли до першого повороту. Всі йшли більш менш організовано. Фей задивилася на дивну білу смужку, що зачепилася за кущ. Вони пройшли трохи далі, і дівчина з подивом зрозуміла, що шатенка відсутня. 
- А де Христина? – схвильовано спитала русо-волоса. 
- Її хтось звонив, мабуть, її хлопець. Все кинула нас, та хто казала нам триматися разом – з презирством відповіла Зоряна. 
Всі йшли далі,наче, нічого не сталося. Фей вирішила поки не пізно сфотографувати те дивне місце і зберегти геолокацію. Ми йшли поміж покинутий спорт майданчик. Там стояли дві темні фігури, що дуже насторожили русо-волосу дівчину. Всі йшли далі незважаючи на покидання їхнього ватажка.  
Далі вони йшли поміж невеличкого ліску. Рен зупинився аби зав’язати шнурки. Першокурсниця зупинилася почекати його. Вона стала до нього спиною аби стежити за іншими, але коли вона обернулася хлопця вже не було. В паніці дівчина побігла до того місця. Все що було біля цього місця – ліс. Нажахана вона почала оглядати все довкола і якомога краще розглядати глиб лісу. Нічого. Дівчина зберегла геолокацію і побігла до інших.  
- Рен зник! – нажахано прокричала вона. 
Всі нерозуміючи подивилися один на одного. 
- Здається, він казав, що тут є коротша дорога. – спокійно заявив Амадей. 
- Не розумію чого ти хвилюєшся – весело промовив Марсель. 
- Якби в нашому місті почали зникати люди ми б точно знали – сміючись сказала Зоряна.  
Всі веселилися і не зважали на відлучення двох членів їхньої команди. Фей не могла залишити все просто так. Вона почала логічно з’єднувати в своїй голові всі факти. Коли зникла Христина ніхто, навіть, не помітив. Коли зник Рен також ніхто не помітив. Можна зробити висновок, що або вони пішли самі або їх хтось непомітно викрав. Та непомітно викрасти їх було, майже, неможливо отже це мав влаштувати хтось з нас. Хтось або просто відволікав увагу бо був у зговорі з викрадачем або сам був викрадачем. Та навіщо комусь з них викрадати Христину з Реном?  
Русо-волоса пильно стежила за трійцею, розуміючи, що кожен з них може зникнути наступним, якщо це буде не вона, звісно. 
- А давайте розповідати історії – весело запропонував Марсель. 
- Точно, так і йти буде цікавіше – з радістю підтримала Зоряна. 
- Що ж, одного разу я так напився... – весело почав розповідати хлопець. 
Всі розповідали свої історії на різні теми змушуючи дівчину задуматися: чи не нудне її життя? 
Вони почали підніматися на величезний пагорб, освітлений ліхтариками по боках дороги.  
Це була величезна проблема, особливо для Фей і Амадея, які були не такі спритні і худі. Двоє помітно відстали. Скоро, блондинка з чорнявим, взагалі зникли з поля зору. Дівчина з хлопцем зупинилися аби перевести подих. Зовсім скоро почувся гучний, наче, дівчачий крик. Зрозумівши, що це Марсель, вони побігли вперед.  
Там на вершині, трохи обабіч з дороги, лежала Зоряна з двома глибокими порізами живота. Побачивши це всі перелякалися.  
- Знімай кофту – швидко крикнула дівчині Фей. 
- Мені здається це трохи не відповідна ситуація – знервовано пожартував хлопець. 
- Триба спинити кров, знімайте. – збентежено пояснила дівчина. 
Всі хутком зняли кофту з дівчини і міцно прикрили рани. Русо-волоса дістала з рюкзаку марлевий бинт і декілька разів обвила довкола її тулуба.  
- Краще? – стурбовано спитала вона. 
- Все болить – простогнала від болю блондинка. 
- Нам потрібен лікар – констатувала Фей. – Марселю, дзвони в швидку, а ми побігли на пошуки того хто зводиться нас підвести. 
Двоє хутко побігли на пошуки машини.  
- Зіронько, як я так тебе не зберіг. – долинуло скиглення чорноволосого – Треба було краще дивитися за тобою, може тей хлопець не зробив це з тобою. 
Вони вже відбулися доволі далеко від того місця, коли до дівчини, нарешті, дійшло розуміння тих слів. Вона побігла в той бік де вони розділилися з Амадеєм. Його дуже налякав її стурбований вигляд. 
- Щось сталося? Ти знайшла авто? – спитав він. 
- Я знаю хто все це зробив – зі сльозами на очах промовила Фей. 
- Ти знаєш хто поранив Зоряну? Скажи. 
Дівчина нахилила його голову і прошепотіла тільки одне слово. Хлопцем оволоділа дика лють. Він хутко побіг у бік гори. 
- Що? Не біжи туди. Він же тебе вб’є – з сльозами, які вже текли без її волі прокричала русо-волоса. 
Вона впала на землю. З боку кущів почувся шурхіт. Фей насторожено підняла голову. Перед нею стала людина, яку вона найменш хотіла побачити, але тим не менш очікувала побачити. 
- Прийшов мене вбити? – без сил промовила рудо-волоса. 
- Знайш, ти мене справді здивувала. Не думала, що хтось може мене викрити. – відповів він. 
- Це було не важко. Ти залишив за собою багато слідів. 
- Думаю, в тебе все ж є питання. 
- Так, навіщо? 
- Навіщо вбивати чи навіщо все це? 
Дівчина відчула різко посилювану тошноту. Перед очами почало все пливти. 
- А, ти помітила? Дуже рідкісна отрута може викликати інфаркт не залежно від віку. 
- Ти... 
- Вбиваю так само як ваших померлих родичів. Так. Вони мене про це попрохали. Кажуть, нудно їм там самим на тому світі, тож захотіли забрати з собою, хоч когось знайомого. Все ще дивуюся від твої здогадливості. Знаєш, якби ти не потрапила під гарячу руку, можливо, стала б кимось великим.  
- А ти станеш? 
- Ти про що? 
- Ти станеш великою? 
- Звісно. Я ж залишився живим. 
Фей тихо засміялася. Її смішила її впевненість. 
- Якщо, я змогла зрозуміти, то поліція точно зрозуміє. 
- Поліції немає діла тільки до своєї зарплати. 
- Та все ж, навіщо? Чому саме ми? 
Він щось відповів, та у русо-волосої міцно стиснулося серце. На останньому своєму подиху вона прошепотіла: Варто було вбити Зоряну. 
Так і завершилася ця кривава ніч. На наступний день місто охопила жахаюча звістка про смерть двох людей. Амадея знайшли через день в своїй кімнаті в гуртожитку. Коли повідомили, що він не з’явився на роботу. Блондинка, вижила і зовсім скоро зможе повернутися до дому. Рена знайшли через тиждень, в глибині лісу, куди дівчина так і не наважилася піти. Фей з Марселем знайшли в одній палаті обласної лікарні. Христину так і не змогли знайти.  
Почалося розслідування, але поліцейські ще не знали, що воно завершиться в тей же день. Було достатньо перевірити сімку, яку русо-волоса сховала. Там були всі докази. В особливості записана предсмертна розмова, яка беззаперечно вказувала тільки на одну людину.  
Поліція трохи затримали затримання перевіряючи всі надані їм докази. Зоряна успішно пережила операцію і йшла з родичами в гуртожиток за своїми речами. Як тільки вони хотіли відкрити двері, як це вже зробила група поліції, які вели Христину, що пофарбувалася в білий і докорінно змінила свій стиль. Дівчина нажахано дивилася в слід своїй колишній сусідці і подрузі.  
Поліція заарештувала і хлопця шатенки. Вони весь час розповідали про якихось духів предків, що змусили їх зробити це. Та як би там не було, на їх руках чотири забрані душі і ще одне покалічене життя.