Спогади Давида

Мені було 19 ,коли я вперше познайомився з цим маленьким дівчиськом Адель.

Ми з її дядьком Марком,почали товаришувати коли поступили в училище ,тоді він навчався на факультеті Фінансів,а я тільки поступив на Міжнародне право,  познайомились на вечірці яку влаштували спільні знайомі.

Якось одразу задалося спілкування.Ми були схожі характерами,що він був чудним ,з своїми тараканами , що я шибай голова.Так і почалася наша дружба.

Одного дня,Марку потрібно було з'їздити додому ,допомогти з будівництвом яке у них відбувалося.

Тоді він запропонував з'їздити з ним,щоб я не припадав пило без нього.

Я був і не проти,усе одно це краще ніж валятися на дивані цілий день.

Приїхавши ,нас зустріла його сестра Вероніка ,вона йому з дитинства була як мама,адже його справжня мама поїхала закордон ,ще коли йому було років 7.

Батько не працював,зловживав алкоголем. Сім'я була не маленька,крім Вероніки,була ще сестра Кароліна і Марко самий менший,та був  ще  старший брат Віталій, коли йому було 11 він загинув ...потонув,пішов на річку , усміхненим,життєрадісним хлопчаком,а повернувся уже із закритими ,без майбутнього.

У мами Марка,не залишалося нічого як поїхати закордон.Щоб працювати заради майбутнього своїхдітей,вона розуміла що як закордом вона тут не зробить.

Так як батько пив,усе впало на плечі Вероніки як самої старшої .Турбота про молодшу сестру, меншого брата ,це усе було на її плечах.

Маленька дівчинка,подорослішала швидше ніж планувалося .

Я знав ,усе про сім'ю Марка хоча він був скритим.

Він нікому не розповідав про проблеми , труднощі про те що його турбувало.

 Були моменти коли ми могли сидіти  вдвох,випивати ось  тоді він міг виговоритися сказати усе що тримав довго в собі,хоча  було це край  рідко.

Так ось ,коли ми приїхали .

Вероніка як мама,одразу нагодувала нас обідом,чаєм з тортом напоїла.

Пізніше до нас вийшла дівчинисько,ну така смішнька,худесенька з кудряшечками, але блін така мила що це капець.Вона так на мене поглянула, почервоніла бідненька , зніяковіла і втікла.Єдине що я встиг їй сказати це, Привітик.

Мене вразила її посмішка,спочатку така зніяковіла наче боялася чогось,а потім так сором'язливо,ну такої посмішки я ще ніколи не бачив,вона зачаровувала.Ці її щічки ,які одразу почервоніли.

З сім'єю Марка,у нас легко заладилося спілкування,після чого я став частим гостем у їхньому домі.Особливо коли ми з Марком ходили гуляти ,і поверталися п'яні до нього додому.Нас стелили на одному дивані ,тому спали ми разом,моментами просиналися біймаючи один одного.Смішно,але правда.

Адель з часом перестала мене соромитися,а то перші рази як я приїздив аж в інші кімнати відходила щоб не перетинатися зімною.Хоча часто потрапляло на очі ,як вона намагалася таємно підглянути що ми там робимо.

Я помічав її закохані очі на мене ,але ж вона була  дитиноюю, я не міг собі дозволити нічого такого щоб дати їй якусь надію чи ще щось.

Хоча була б вона старшою ,я б залицявся до неї.

А так ,це не можливо в апріорії.