я іду ледь поснідавши салом
між губами стирчить язиком
мій ранково-п’янкий недопалок
сніг ковтає плювок з тютюном
я проходжу похмурі ворота
чорноплідно-зимових дерев
де ворони роззявили рота
здивувавшись що я ще не вмер
Відредаговано: 21.09.2021