Розділ 2. Богом дане щастя

Понеділок — день важкий, особливо, коли на вечір в тебе заплановане побачення наосліп. Особливо, коли вже 16:00, а сестра досі не знайшла тобі пару на вечір.

«Я вибираю, — відповіла вона на моє повідомлення. — Не заважай. Тут стільки кандидатів — очі розбігаються. Ти ж не хочеш отримати аби що?»

Аби що я точно не хотіла, тому більше не заважала шукати сестрі мою долю. За 15 хвилин до кінця робочого дня, вона нарешті мені зателефонувала.

— Яно, я домовилася. За годину в тебе побачення. В ресторані. Хороший хлопець, твій ровесник, розумний, ввічливий. Одним словом нудний — тобі сподобається, — захихотіла вона. — Звуть Богдан.

— Добре. А фото скинеш?

— Це ж побачення наосліп! — заверещала Катя. — Яке фото?

— А як я його впізнаю? І про що мені з ним говорити? Про що ви говорили? Скинь хоч ваші діалоги.

Я відчувала, що пахне підставою. Цей же Богдан про щось спілкувався з Катею, а спитає мене — і що тоді? Буду сидіти і невинно очима кліпати, як лялька?

— Ми обговорювали класичні книги, філософію і мистецтво. Ти ж в цьому трохи розбираєшся, принаймні в книгах і мистецтві, а в філософії розбиратися не треба — вигадуй, що хочеш. Але з розумним виглядом.

Схоже, хлопець — типовий зануда. Чому сестра вирішила, що мені буде з ним цікаво — я не розуміла.

— Ти впевнена, що цей твій Богдан мене зацікавить? Він схожий на ботана. Богдан-ботан. Щось мені не дуже хочеться до нього йти.

— Та приємний хлопець! Не вигадуй. Не сподобається — знайду іншого. Вперед, Янусько!

І тут в мене закралися сумніви. Приємний, ввічливий хлопець, ботан і в перший день знайомства запропонував побачення? Може, йому вже років 5 ніхто не давав і він планує після ресторану на продовження бенкету? Чи просто прикидається занудою, щоб дівчина не подумала, що він збоченець?    

— Приємні хлопці не призначають побачення з дівчиною після кількох годин листування, Катю. Приємні хлопці довго пишуть повідомлення і не поспішають із зустріччю. Де підстава?

— Богдан сказав, що він не любить листуватись. Він за живе спілкування. Тому й запропонував відразу зустрітися і обговорити стосунки.

— О, вже навіть стосунки? Ти що там йому у вуха налила, сеструню? — ось тепер я дійсно почала хвилюватися.

— Та нічого! Заспокойся, Яно. Він просто занадто правильний та й все. Просто сходи на побачення. А то незручно буде. Я ж домовилася вже.

В голосі Каті звучав такий сум, таке благання, що я здалася. І вміє ж давити на жалість.

— Та добре. Тільки як я його впізнаю?

— В нього коротке русяве волосся, сірі очі, чисто поголений і буде в костюмі. Більше тобі нічого сказати не можу.

— Ще скажи, що він буде з паспортом і після ресторану потягне мене одружуватись, — я не втрималась від сарказму.

— Та все! — Катя голосно видихнула. — Йди на побачення, Яно. А я поки з іншими поспілкуюся. А то дупою чую, цього кандидата ти забракуєш. А я ж так старалась!

— Гарних пошуків, Купідончику. Знайди мені нормального. А не правильного зануду.

— Може, тобі цей сподобається.

— Бувай!

Я завершила розмову. Торохтіння сестри мене добряче втомило. Що ж, може цей правильний ботан мені підійме настрій? Поспілкуюся з ним, поїм смачно, винця вип’ю… Що може піти не так?

А не так пішло приблизно все. Почалося з того, що я спізнилася. Надто довго вибирала, що вдягти, бо виглядати посміховиськом поруч з хлопцем в костюмі мені не хотілось. Прийти в робочому костюмі — теж ідея не з найкращих. Врешті-решт я вибрала ніжно-рожеву оксамитову сукню — вона хоч і була з доволі глибоким вирізом, але добре пасувала б до його костюма. Порадую хлопчика. А то ще раптом вечерю не оплатить. І хоч я без грошей в ресторани з новими пасіями не ходила, але їсти за свій рахунок на побаченні не любила. Це я можу зробити і без чоловіка.

Коли я нарешті зайшла в ресторан, то трохи розгубилася. Столиків було багато, за всіма сиділи люди. Я ж не могла підходити до кожного, відшукуючи одинокого русявого хлопця в костюмі. З сірими очима. На щастя, поруч пробігав офіціант і я на радощах аж схопила бідолаху за руку.

— Ви мені не допоможете?

— Так, звісно, — кивнув він — зовсім молодий хлопець, мабуть, студент.

— В мене тут перше побачення з чоловіком з сайту знайомств…

— Співчуваю, — офіціант несподівано мені підморгнув.

— Та не накаркайте! Мені сестра його шукала. В костюмі. Русявий. Мого віку. Є тут такий? Мав би бути хвилин 15 тому.

Офіціант уважно на мене подивився, а потім змовницьки прошепотів:

— Може, не треба? Ви така красуня. Знайдете кращого. Тікайте поки не пізно.

Я насторожилася. Мені це вже не подобалось.

— Він такий страшний?

— Він такий нудний, що за 20 хвилин встиг тут всім набриднути. То йому одне не подобається, то інше. І він взагалі не п’є. Сказав, щоб не сміли «ту гидоту нам пропонувати». Тож я вам дуже раджу…

— Добряче хильнути перед побаченням? — реготнула я.

В мені раптом прокинувся азарт. Якщо він дійсно такий нудний, як каже офіціант, то буде непогано його трішки побісити. Ну не дарма ж я перлася на інший кінець міста задля цього побачення? Вип’ю добряче, замовлю собі щось поїсти і буду тролити цього правильного зануду.

— Ну, якщо ви на нього збираєтесь, то так.

— Мені аж цікаво стало, що то за тип. Коньячку мені сто грам налийте для початку.

Я підійшла разом з офіціантом до барної стійки, випила для настрою і, вдягнувши на обличчя чарівну усмішку, легкою ходою попливла до Богдана. Як тільки я опинилася в кількох кроках від нього, то у бідолашного аж очі на лоба полізли, а потім повільно сповзли мені в декольте. І що його там так притягнуло? В мене, між іншим, доволі середній розмір, я б навіть сказала — невеликий.  

— Ти Яна? — розгубленим голосом запитав він, підіймаючись з-за столу.

— Так. Богдан?     

— Так. Сідай, — він відсунув стілець, допомагаючи мені сісти.