День 4.

  Алонсо потягнув носом повітря і голосно чхнув. Дістав подерту хустину, висякався, витер вуса. Задоволено посміхнувся. Десять днів пошуків у випаленій диявольським літнім сонцем пустелі дали результат.

  Він відігнув рукою в рукавичці без пальців кущ чагарника і чхнув ще раз, сильніше. Витерши носа, що потроху почав розпухати, Алонсо продерся крізь колючки та побачив широку промоїну в потрісканій скелі, яка продовжувалася темною щілиною. Це була вже не перша печера, яку він обшукував у цих місцях, але зараз він точно знав, що нарешті знайшов їх.

  Старовинні поховання індіанців-алеойо.

  Нинішні дикуни були жалюгідними покидьками, що не пам’ятали минулого і не вірили в майбутнє, і більшість з них продала б рідну мати за пляшку текіли. Але деякі з цих нікчем досі пам’ятали місця поховань своїх пращурів. В минулому цей народ був досить поширеним та багатим, і не шкодував золота на прикраси своїм мерцям . Важко було не зрозуміти, які тут відкриваються можливості.

  Він розпалив вогонь у лампі та зробив крок вперед, у темряву. Побачив зовсім поруч чорний колодязь, що вів глибоко під землю, різко сахнувся назад. Нога Алонсо підвернулася, він замахав руками, намагаючись зберегти рівновагу, але камінь вивернувся з-під його ноги і він з гучним зойком полетів вниз.

  Десятирічний Алонсо лежав у ліжку. Тіло його горіло в лихоманці, а з носа не перестаючи текло. Він застогнав, і на його лоба опустилася прохолодна рука. Чорні очі матері турботливо та заклопотано глянули на нього, даруючи надію.

- «Мамо!» - просипів він і прохолода сполошено щезла. Він відкрив очі і застогнав знову – тепер вже в реальності.   

  Поруч, у колі невірного світла, що пробивалось крізь отвір згори, лежала розбита лампа. Боліло все тіло, але біль був не надто сильним, його можна було терпіти. Принаймні так він думав, допоки не спробував поворухнутися. Ліва нога заболіла при цьому так, що він знову ледь не втратив тяму. Тяжко дихаючи, Алонсо зі стогоном обмацував себе поки не зрозумів, що справи його не такі вже кепські.

   Він зламав лише ногу, все інше, включаючи гулю на голові та декілька подряпин, було несерйозними наслідками для такого падіння.

  Назад через колодязь він, звичайно, не вилізе, але він пограбував достатньо поховань, щоб знати, що тут завжди є мінімум два виходи. Він легко знайде другий.

  «Треба просто трохи відлежатися», -  подумав Алонсо і прикрив очі. Не зрозумів, як знову закуняв.

  Його лоба знову торкнулось щось прохолодне, майже крижане. Він злякано розплющив очі і побачив поруч маленьку дівчину-індіанку в білій сорочці, що ніжно торкалася його обличчя. В її великих чорних очах стояло безмежне здивування, губи несміливо посміхалися.

 «Отакої» - подумав сполошено Алонсо. Якщо якесь з племен все ще жило поруч і вони дізнаються, що він вдерся до їх старих могильників… Втім, дівчинка була маленька та слабка, а в нього з собою був гострий ніж…

 - Ти тут сама? – спитав він, обережно перехоплюючи її руку своєю. Дівчинка не стала пручатися, навпаки, посміхнулася вже зовсім відкрито та радісно, і Алонсо вперше побачив її зуби.

  Короткий несамовитий крик вирвався з промоїни у скелі, пробіг пустелею та пропав в далечині. І знову запанувала тиша.