День 3.

- Ні!

- Ну Міра…

 - Чого нукаєш?  Хочеш – доведи, що того вартий. – очі дівчини глузливо виблискували, вона рішуче відвела його руку, що занадто нахабно лізла їй під сорочку.

 - Чого ти хочеш?

 - Дістань… дістань мені книгу з таємної бібліотеки професора! – лише на секунду замислилась Міра. Засміялась.

  - А й дістану!

 - Та ну?

  - От побачиш! Чекай-но! – Тарк піднявся й швидко пішов геть. Вслід йому летів її дзвінкий сміх.

  У професора Попелястого була бібліотека. Ну як бібліотека, насправді, то була звичайна шафа, з якої будь-хто міг взяти будь-яку книгу (перед цим професор, підсліпувато кривлячись, записував у величезний зошит ім’я і попереджав про те, як важливо зберегти хоча б ці жалюгідні рештки знань пращурів). Але всі знали, що крім тієї звичайної, була ще й таємна бібліотека в маленькій, завжди зачиненій шафці. А от що саме зберігалось всередині, не знав ніхто.

  Професор, коли його питали, лише гірко посміхався і казав, що зберігає там книги, які були поштовхом до падіння світу, і давно б спалив їх, аби не розумів, що рано чи пізно і вони знадобляться. «Але не на цьому етапі розвитку суспільства» - незрозуміло додавав він, обводячи поглядом маленьку купку своїх учнів. Не кожна сім’я відпускала дітей вчитися. І з кожним роком таких ставало все менше. Занадто важке було життя, занадто мало їжі давала забруднена земля. «Не до математики» – казали люди.

  Тарк ось кинув вчитися десь на простих дробах, а Міра – і того раніш. Втім, читати вони все ж навчилися, тож серед однолітків вважалися гарно освіченими.

  Він тихенько прокрався до житла професора. Місяць світив достатньо, щоб його молоді очі непогано розрізняли навіть дрібні предмети.

  Попелястий спав, закутавшись у ковдру з головою, і по кімнаті розносився його голосний храп.

  Тарк, обережно ступаючи, підійшов до маленької шафки і повернув ручку. Зачинено… Нишпорити серед професорових речей, поки він спить поруч, було лячно і навіть трохи соромно, але згадавши Міру та її груди, підліток рішуче взявся за справу. Ключ знайшовся майже відразу – висів на стіні біля ліжка, ніяк не прихований.

  Обережно відчинивши шафку, Тарк в місячному сяйві побачив лише декілька книжок в темних, майже чорних в такому освітленні обкладинках.

  Схопивши найтовстішу, він зачинив шафку, повісив ключ і швиденько вшився.

  Його серце радісно калатало. Навряд чи професор перевіряє свою таємну бібліотеку кожен день, тож Тарк зможе непомітно повернути книгу на місце  - Мірі ж треба лише доказ його…

  Він різко зупинився, не дійшовши до зруйнованої альтанки, в якій зазвичай в місячні ночі зустрічалася молодь і де, як він думав, Міра чекає на нього з його здобиччю. Дівчина й справді нікуди не пішла, але і його схоже, не чекала, адже завзято милувалася з кимось іншим – він чув і її сміх, і хрипкуватий шепіт суперника. Бачив, як вони обіймаються.

  Сльози поразки виступили на його очах. Трофей, що вже не мав жодної цінності, полетів у багно. Хлопець розвернувся і зник у пітьмі, а чорна вода насунулася на розкриту на першій сторінці книгу, заливаючи слова, набрані дрібним шрифтом.

  «На початку Бог створив небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею...»