Глава 9.

Глава 9.

- Як він?

- Зазвичай питають як все йде.

- Я не маю іллюзій.

- Я не маю гарантій. Тому ніколи не обіцяю.

- А я й не чекаю дива.

Мізанов потягнувся за сигаретою. Не дивлячись на мене, кивнув головою:

- Пам'ятаю, алергія на дим.

- Дякую.

Він затягнувся, дивився як тане у повітрі дим, і не кваплячись чекав на мою відповідь.

- Він замкнений у собі. Я вимушений працювати втемну, мені це не подобається. Практично все, що є, це що я сам зміг знайти. Так, він під впливом трагедії. До нього б психолога, але ж хто його туди пустить...

- Втемну - вибач. Я ще з полону затямив, що краще знати не більше того, що маєш.

- Тут трохи інше. Ну як я можу рятувати людину, якщо вона того не хоче?

- Знаєшь, от така собі доля. Якби того покидька було не поранено, то й батьків його, що відмазали, мабуть вже не було. А так, здається що зберегли їх життя. Та чи розуміють вони?

- Переймаєтесь їхньою долею?

Мазай не відповів, докурив цигарку, обережно сховав недопалок до напівпустої пачки, встав и мовчки потиснув мою руку.

- Скажи йому, що плиту на кладовищі поставили, як він хотів і домовлялись. Гарно вийшло.

Він витягнув фото могили, я сховав його у внутрішній карман.

Наступного дня знову був у СІЗО. Гонтар такий же мовчазний, хоча після фото, коли трохи заспокоївся, розмова пішла живіше.

- Добре, що в батальоні у хлопців капелан був. Не знаю, хто і куди його святив, але був як усі. Він дружину відспівував, бо місцевий відмовився.

- Якщо вийдете, що будете робити?

- Думаєте, вийду?

- Ні, думаю не зараз.

- Та я, мабуть, і не хочу.

Я здивовано подивився на нього. Він кивнув головою, і продовжив:

- А куди мені повертатись? До кого? Та й навіщо?

Він правий. Ні дому, ні сім'ї. Хіба...

- А хлопці з батальону?

- Мабуть так. Але ж, у них своє життя, та й як я їм у вічі дивитись буду?

- Чому?

Гонтар замовк знову. От так. Щось у цій історії не складається. Ніхто не дає чітких відповідей, хоч тобі розпечені гвіздки у лоба забивай.

Ми спробували попрацювати над показами, але знову марно. Довелося скласти Миколі Івановичу простий план виступу, та спрогнозувати всі можливі питання, які можуть бути поставлені. У будь-якому разі, це його право відповідати на питання, та вирішувати свою долю.

Дивно, але Нагибович у цей раз був люб'язним, і ми досить довго спілкувалися в очікуванні засідання. Спочатку про загальні речі, специфіку роботи, випадки в практиці. Врешті, я підійшов до нашої справи.

- Цікаво, що то за історія з майном, про яку казав Кононюк-молодший?

- А з чого Ви взяли, що це його історія? То дівчина бовкнула, Ви ж її бачили - парував прокурор.

- Так, вона своє не впустить. Такі дівчата добре пам'ятають все, що ви обіцяли. І навіть якщо не обіцяли, все одно пам'татимуть.

- То вже не наше діло.

- Чому ж? Там теж мотив. Уявіть, молоді на підпитку люди, хизуються один перед одним, тому язика не тримають. Анатолій все життя жив за рахунок корупційних здобутків батька. Тепер він вважає себе дорослим, бо поруч є гламурна з обкладинки дівчина. Самостійно заробити на життя - інфантилізм не дозволяє, а хочеться бути крутим. Але ж батьки... Частина доході від оренди - то у його розумінні копійки. Єдиний шлях - прибрати собі все. Він єдиний спадкоємець...

- Ну Ви й фантазер! Таку казку придумали... Адвокати - вони такі, будь-що придумають щоб тільки клієнта "відмазати".

- Цікаво, а сам Кононюк-старший на це скаже?

- Ну той запитайте у нього, якщо побачите. До мене ж Ви пробилися, і до нього мабуть зможете.

- А Вам цю версію перевірити "статут" не дозволяє?

- І як Ви собі це уявляєте?

- Як у кіно - приходите, надягаєте кайданки, і "у Вас є право...".

- Точно, як у кіно.

Врешті з дверей визирнула Ядвіга, сказала яка зала, ми стали збиратися.

- Чому винний у нас призначається, а не доводиться доказами?

- Ви хочете сказати, що погана система?

- Система - це Ви. Не щось загальне, а саме Ви й такі ж як Ви. Ви самі її складаєте.

- Ні, то демагогія. Від мене нічого не залежить.

- А якщо Ви самі потрапите у коліщата системи? Чи прокурорське посвідчення дає преференції?

Нагибович криво посміхнувся, і з прямою спиною пішов до зали засідань.