Глава 3.

Глава 3.

Час працювати головою. Я не суддя, не прокурор, і не слідчий - все роблю сам, і за свої. Сплачую податки, а не "з'їдаю" їх. Не маю, на відміну від службовців держави - премій, пенсії, відпусток та лікарняних. На відміну від них, мені сплачують ті, хто сплачує податки, за конкретну роботу. Працюю ногами, секретарем, бухгалтером, діловодом, експертом, водієм, оперативником... І ніхто мене не утримує.

Так, я буваю не "білий та пухнастий". Хтось із моїх колег дуже влучно висловився: адвокати - санітари права. Красиво і по суті.

Але зараз час працювати головою. Яка б не була ароматна та смачна кава, після чергової філіжанки відчувається лише гіркота. Вкотре перегортаю матеріали.

Що у нас є. Одним пострілом Кононюку Анатолію Федоровичу, 26 років, не працює, але володіє фірмою що керує досить цінним майном (далі за списком), було нанесено тяжке тілесне ушкодження, що виразилося... Ну, якщо коротко, куля потрапила у нижню частну живота, і зробила потерпілого калікою на все життя. Інвалідна коляска, і тепер ні алкоголю, ні сексу, ні чого, чим він жив до того.

Кулю знайшли. Єдине що ідентифіковано з неї - калібр 12,7Х108 мм., вага кулі трохи більше 48 грам. Той хто стріляв, розрахував не тільки відстань і вітер, але й стіну за об'єктом - куля (вірніше, її решки) деформувалася настільки, що встановити точно, з чого саме був здійснений постріл, неможливо. Спектр зброї - від кулемету ДШК (за час виробництва з 1938 року та використання у світі їх наплодилося дость) до української снайперської СГМ 12,7 (їх кількість на пальцях перерахувати можна, всі на обліку). Точно тільки те, що ці 48 грам (бронебійно-запальна куля Б32 зі сталевою серцевиною) не розірвали потерпілого - а пройшли крізь нього мов таран, і свою основну силу куля витратила на шматування стіни. Так, уламки стіни нікого особливо не поранили, так як стіна було досить з м'якого матеріалу, і розрив був зі сторони внутрішнього приміщення будинку.

• враховуючи заявлений мотив, клієнту інкримінується частина друга статті 121 Кримінального кодексу, а саме - умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, а також з метою залякування потерпілого, що карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Що є з доказів обвинувачення. Ну, мотив - залізобетонний. На доказ цього мотиву - закрите кримінальне провадження стосовно загибелі його доньки, за пунктом третім частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу (не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати). Цікаво, це я один бачу такий винятковий цинізм? Ще б статтю 258 кримінального дотягнули (терористичний акт), чого ж тут.

Гонтар має рушницю - тобто, має навички володіння довгоствольною зброєю. Те, що рушниця - звичайний дробовик, не має значення. Так, і не має значення відсутність спеціальної підготовки, що дробовик - це аж ніяк не той самий калібр, і що саму зброю не знайдено. Гільзу, до речі - також. Але має значення його неодноразові поїздки у зону АТО, тут слідство цілу повість написало - і про навички, и про можливості.

Свідків та документального підтвердження алібі Гонтара - немає. Тобто, захист надавав свідків - але врешті, після спілкування зі слідством, ті відмовилися. Документально підтвердити, звичайно, ніяк. Взагалі, якщо людина залишилася одна, то хто підтвердить, наприклад, шо вона була вдома?

Так, загалом, все. Що ж є у захисту? За версією, що спробувала довести моя попередниця, на момент здійснення пострілу Гонтар був у кафе. На доказ були свідки, що потім відмовилися, і відео - є висновок експерта що людина на ньому схожа на Гонтара, але немає стовідсоткової впевненості. Звичайно, сумнів не на користь клієнта. Він же звичайна людина, а не якась там "поважна".

Все інше - непринципові дрібниці.

Гортаю матеріали ще і ще. Клієнт важкий на сповідь. То зрозуміло - мене він бачив вдруге. Але щось мені здавалося, що і цій історії є ще хтось.

Чому так? Ну, по-перше, наскільки я можу судити, нехай суб'єктивно - клієнт досить порядна людина. Мова, вчинки, вирази - інтуіція не бачить іншого. По-друге, його не дуже хвилює, що з ним станеться. Він під вартою досить давно, щоб таке враження не було досить чітким. І по-третє, як він сам це вчинив? Знайшов зброю та бєприпаси, навчився користуватися, розрахував час та місце, дістався до місця з важкою та здоровенною залізякою, і врешті кудись подів зброю та гільзу.

Хоча, автомобіль у Гонтара був, і його вилучено - старенький бусик було розібрано так, що митниця позаздрить. Але - нічого цікавого. Жодних свіжіх слідів пороху або збройового мастила. Тобто, нічого не привіз коли волонтерив. То слава Богу, що нічого не підкинули.

Складаючи все, що бачу, висновки мої такі:

1. Має Гонтар пряме відношення до стрілянини, або ні - поки що точно сказати не можу. Але щось йому про це відомо.

2. З того, що йому відомо - він знає когось або щось, що хоче зберегти. Навіть шляхом власної свободи. Тобто, це для нього важливо, або має начну цінність. Для людини, що встратила сім'ю - цінність має бути особливою.

3. Те, що він намагається зберегти, у його оточенні. Напевне, у близькому.

Так, кого з його оточення мені шукати? Єдиний, кого я знаю, це Мізанов Василь Костянтинович, тобто Мазай. Навіть не дивлячись на годинник, я взяв телефон.