Справедливість не може бути вибірковою.
Автор
Пролог.
Взагалі я досить рано лягаю спати. А тут - завтра останній день подання апеляції, і ще два засідання в різних частинах міста. Та чого я не чекав - телефонного дзвінка опівнапершу ночі, коли ще не вийшов з ванної.
Перетелефоную вранці, подумав я - але телефон міркував інакше.
- Так?
- Семен Федосійович?
- Так.
- Саїд дав Ваш телефон на крайній випадок.
Далі можна було не пояснювати, і співрозмовник це розумів. Саїд - позивний знайомої мені людини. Не близького друга, та й спілкувалися ми небагато. Але я знав, що людина від нього - це вагома рекомендація.
Саїда я знав з кінця 13-го року, він був в одній з перших сотень Майдану, випадково зустрічалися коли там працювала моя група з загону Червоного Хреста. Далі через спільних друзів та волонтерів я знав, що він з перших днів на війні. І що він - легенда по обидва боки фронту. Та зараз не про це.
- Можете вийти?
Спочатку я знервував, не тільки тому, що виходити на двір у холодний осінній вечір дух не хотілося. Але й тому, що незнайома людина знає де я живу.
- 10 хвилин.
Старенький мерседес блимнув фарами. Вікна затоновані, тому сідаючи в нього, я глянув на задні сидіння. Водій ледь посміхнувся.
- Василь. Мазай.
Рука була суха та жорстка, але потиск обережним.
- Кажіть.
Відредаговано: 22.05.2019