3

Найбільше Маринці хотілося провести ніч в іншому місці. Вона була готова навіть сорватися й поїхати до мами, з якою вічно сварилася через дрібниці. Хоч до чорта в зуби. Аби тільки не з’їхати з глузду в квартирі, де вона чує голос кішки.

Поки їхала в маршрутці, ввімкнула телефон, зайшла в соцмережу — і побачила, що до неї в друзі додається якась незнайома жінка. Зайшовши на сторінку, здивовано виявила, що це чергова «потомственна» екстрасенс, ворожка, чаклунка й взагалі магістр чорної, білої та синьої магії. Що штовхнуло її набрати вказаний номер — не знає ніхто. Але вже за півгодини висока, повненька брюнетка в яскравій блузці стояла перед її дверима.

— Заходьте й розбирайтеся з цим породінням чорт-знає-чого, — буркнула Марина, а сама пішла на загальний балкон дихати свіжим повітрям.

Там курив сусід Петя. Він подивився на змарніле обличчя й простягнув пластикову пляшку «Жигулівського».

Насолодитися ароматом тютюну й Петіним перегаром Марина встигла лише частково. За кілька хвилин «Чаклунка», хрестячись, кулею вилетіла з квартири, ледь не зламавши високі підбори на сходах.

Схоже, план знову провалився.

Під схвальне покрякування Петі вона поплелася до своєї котячої «обителі зла». Ірисич вилизувала лапу й дивилася на господарку, ніби нічого не сталося.
— Що ти їй сказала, стерво пухнасте?

— Правду й лише правду. Сказала, що вона в цю свою магію й езотерику пішла, бо з особистим життям все погано. Треба на фітнес походити, зуби полагодити, волосся в порядок привести. Ось і не доведеться дурницями займатися.

— Трясця… так і знала, що нічим добрим це не закінчиться. Ти що за породіння диявольське? Ти з іншого світу?

— Не починай, Маринко. Я народилася у звичайних дворових кішок. Мене підібрали на вулиці, відмили, виходили. А потім якось саме… Разом із дітьми господарів говорити вчилася. Ну й замість звичного їм «няв» запитала, коли з роботи повернуться… Вони спочатку теж думали, що «ку-ку»… Потім мене на перетримку віддали. Ось і мандрую. Анька, у якої ти мене забрала, була зовсім нервова. Ну, у неї дитинство важке. Та ще й з хлопцем розійшлася нещодавно. Я навіть не ображаюся.

Марина важко видихнула.
— У цій історії є лише один плюс — я не з’їхала з глузду, і тебе чують інші люди.

— Як це «не з’їхала»? Ти ж шарлатанці гроші вперед заплатила. Дві тисячі задатку теж на дорозі не валяються. Начебто доросла й розумна жінка, а віриш у всяких ворожок.

— Мені це каже балакуча кішка.

— Кхм… Слухай, не притягуй за вуха. Я — феномен. Або помилка природи, не суть. Я просто є. Ну, як двоголові телята. Вважай це мутацією. А ти звичайна мешканка звичайного міста. Живеш у XXI столітті й страждаєш дурницями. Що далі? Знімальну групу покличеш? Стану я черговим прибульцем Альошею. Або ще гірше — розтянуть мене, як жабу, якісь студенти. Будуть мізки вивчати, щоб зрозуміти, що ж зі мною не так. Ех, Маринко…

— Цить, блохозбірнице! Буду думати, що з тобою робити. Тепер же нікого не запросиш до гостей. Ти ж хріна з два язика за зубами триматимеш. А якщо Ірка прийде… ти ж одразу скажеш, що вона товста…

Кішка махнула лапою:
— Максимум — пораджу передивитися дієту й змінити спосіб життя. Я кішка тактовна. Просто не треба бути такими ніжними.