Паразити.

Якщо заглибитись у ту стратегію яку використовують люди паразити. То це отримання ресурсів за рахунок соціальної несправедливості. 

Паразити люблять колективну діяльність, адже при колективній діяльності завжди можна, зменшити ту частку яку дає кожен учасник, і отримати більше того що було дано у спільну копілку.

Паразити часто користуються іншими людьми. Можна сказати що вони не бачать себе, без того, щоб не скидати на когось свої погані якості, або протиставляти свої успіхи, тому як ідуть справи у інших людей. В психології цей процес називається перенесення. Коли людина ті якості, які не сприймає у собі переносить на інших людей. 

Якщо говорити про паразитів, то це люди нарцисичного характеру, типу грандіозних нарцисів (що базуються на сенсорних аспектах (сила волі)), і типу скритих нарцисів, що базуються на маніпуляціях, газлайтингу. Сюда ж можна записати також іншу назву цих людей, їх ще називають психологічними вампірами. Це говориться через те що після спілкування із ними, людина відчуває себе так, ніби із неї випили енергію, або навантажили проблемами які не мають рішення.

Окрім тих матеріальних і соціальних вигод, які паразити отримують від своїх донорів. Є те чим вони не володіють. Це вектор власного Я самість. Їхня самооцінка базується на прив’язці до об’єкта на якому вони будуть паразитувати. Тут як у реальному житті, паразит є безсилий без донора. І крутиться як хробак шукаючи організм чи систему, щоб паразитувати на ній.

Якщо заглибитись у глиб того як працює психіка людини, і використати для цього систему паралелів Андрійчука, то можна замітити що психологіка якою керується паразит буде завжди іти по вектору Я соціальне і вектору Я тваринне. Ігноруючи вектор Я самість. Паразит не опирається на свою індивідуальність, йому завжди потрібен хтось, для того, щоб на когось перенести своє Я самість  реалізувати свій задум чужими силами. Якщо задум получиться, тоді приписати собі усі заслуги цього успіху, якщо задум не получиться, можна звинуватити у цьому донора і нав’язати йому що це він в усьому винуватий. А паразит залишиться із чистою самооцінкою. Але без донора, паразит стикається із тим що нездатний розв'язувати власні проблеми ризикуючи власною самооцінкою. Надто довго паразит знаходився у безпечному положені. 

Що не скажеш про донора. Я особисто спостерігав явище коли донор послабивши хватку паразита на своє життя, робив значний ривок у всіх напрямках життя. І досягав суттєвого успіху у фінансовій сфері, а також і особистісних якостях людини. І уже набравши певної успішності, донор більш суттєво опирався тому щоб паразит знову приєднався до донора.

Хоча статус паразита і виглядає зі сторони як чудове існування, та це існування не має твердої основи. Рано чи пізно сили донора закінчаться, і паразит буде скинутий, а от чи знайде паразит собі нового донора це вже питання виживання паразита. 

В якості альтернативи, пропоную паразитам не надіятись на когось, а прокачувати власну Я самість. При достатньому рівні Я самості, колишній паразит не потребуватиме донора, для того, щоб підтверджувати власне життя, у тому вигляді в яку йому хочеться, а колишній паразит чи паразитка буде здатен це робити самотужки, покладаючись на власну Я самість, яка буде з ним завжди і всюди упродовж всього життя.