30

І все знову стало на свої місця. Я глянула на хлопці, а вони так само на мене. Нонна дозволила нам залишитись тут до ранку. І скажу чесно, це була найкраща ніч у моєму житті. Нонна заплескала в долоні і я прокинулась, а через декілька хвилин я вже у неї на кухні пила чай із хлопцями і розмовляла про свої сни і те, що Шон насправді, має багато потаємних кошмарів, як от наприклад страх темряви і він ще досі спить із ввімкненим світлом.

- Може в настільні ігри? - запитує Джин.

- Ні, - хором кажемо ми і кімната вибухає сміхом.

- Можна більше поваги, як не як, я найстарший із вас усіх.

- Так, ми знаємо, але не псуй такий вечір настільними іграми, - каже Джей.

- Ми можемо прогулятись, - каже Чанель. - Наприклад, до річки.

            Цю ідею ми одразу підхопили, але на вулиці було занадто холодно, тому Тієн відає мені свою куртку, а інші тепліше одягаються. Насправді, я могла взяти і свою куртку в бабусиному будинку, але чомусь, ці останні декілька годин, я навіть не могла уявити без хлопців.

- І все таки, небо занадто гарне для цього світу, - Мін вже дуже довго його розглядав.

- Їх так багато сьогодні, - ми поглянули вгору. Зірки встелили небо.

- Загадуйте бажання, - крикнув Чон і вказав на зірку, яка саме зірвалась донизу. - Загадали?

            Усі кивнути.

- Варто поділитись, - каже Джин широко посміхаючись і всі глянули на нього. – Давайте-давайте. Джун.

- Якби ми зустрілись раніше, то я б із вами не пішов, - засміявся він. - Але зараз, я хочу, щоб усе закінчилось добре.

- Я загадав, більше таких моментів, - каже Мін розглядаючи небо.

- Частіше розфарбовувати паркани, - жартома сказав Джей, але думаю його усі зрозуміли.

- Я загадав, залишитись такою компанією, ще дуже довго.

- Менше сліз, - викрикнув Чанель, - більше усмішок.

- Моє бажання банальне, - каже Чон, - щоб усе залишилось як є.

- Тоді моє теж банальне, тому що в мене, щоб усе залишилось як є.

            Тієн із Чоном обмінялись поглядами. Приємно було бачити, що між ними нічого не змінилось. Так, як і в першу нашу зустріч.

- Справді банальне, - усміхнувся Мін.

Усі глянули на мене.

- Я загадала, щоб ви ніколи мене не забули.

  Хлопці переглянулись, я могла не хвилюватись за сказане, тому що була впевнена, вони мене не забудуть, як і я їх. Мене навіть заспокоювало те, що вони хаотично закивали без зайвих слів, а я знову опинилась у міцних обіймах.

   Світанок ми зустріли разом біля річки, над прірвою. Лавки було замало і ми розстелили на траві, але згодом, якимось дивним чином я, і решта хлопців опинились майже біля самого спуску вниз. Я стояла далі від них і також намагалась хоч щось розгледіти. Поряд з’явився Джун.

- Тобі тут зручно?

- Так.

- Ти пропускаєш усе найцікавіше, - він бере мене за руку.

- Я не можу перебороти себе, - мої ноги ніби вросли у землю. – Я ще ніколи не була так близько до спуску.

- Може варто хоча б спробувати?

            Помічаю зацікавлені погляди хлопців, які дивляться то на нас, то кудись вниз.

- Будеш згадувати нас, стоячи на цьому місці, - жартома каже Джин.

- Тим більше, ми не маємо розділити цей момент разом? – звертається до нас Мін і усі закивали.

            Я роблю декілька кроків вперед, міцно стискаючи руку Джуна, він не на мить не відпускав мене і ми повільно опиняємось на краю, я хочу відступити, а хлопці не дають. Вони так і опиняються усі поряд біля мене, для того, щоб обійняти. Заплющую очі, у мене не вистачає мужності, щоб відкрити їх.

- Ти повіриш мені, якщо я скажу, що боявся цього так само? – голос Джуна розноситься в голові.

- Що? - не розплющуючи очей промовляю я.

- Прямо перед тобою, усі наші страхи, - повільно відкриваю очі. - Правда в тому, що, я сам протистояв собі в тому, щоб бути кращим.

- Ми стали кращі, завдяки тобі, - промовляє хтось із хлопців, поки я вражено оглядаю те, що весь час так завзято ігнорувала.

Від цього видовища перехоплювався подих і дихати було майже не можливо, але в той же час, поряд із хлопцями хотілось вдихати в повні груди, тільки щоб нічого не пропустити і не втратити цей момент. Дивне було відчуття, боятись того, що врешті решт принесе тобі задоволення.

- Одна із причин стояти на краю прірви – це ви, - нарешті промовляю я.

***

Коли дехто вже ледь не спав стоячи, ми вирішили йти додому. Я одразу ж заснула, як тільки відчула тепло ковдри і подушку під головою. Це був важкий тиждень, нам усім був потрібен відпочинок. Цього разу все обійшлось без снів.

Вечері я не встигла навіть прокинутись, як кинула бабусі коротке «Скоро повернусь» і побігла до Нонни. Повітря було прохолодне, а небо затягнулось як на дощ. Я постукала один раз, і мені одразу ж відчинили, наче чекали на мене. Замість Джина на порозі стояла Нонна. Вона впустила мене в будинок і ми прямуємо в самий кінець коридору до дверей, які я помітила тільки зараз. За ними вже були хлопці. Вони стояли із невеликими валізами і про щось говорили. Помітивши мене, розмова припинилась, ще в коридорі сльози почали котитись градом, і Нонна намагалась заспокоїти мене, тому я уявляла, що відчували хлопці зараз. Чанель найперший опинився поряд, як тільки він протягнув до мене руки, я впала у його теплі обійми і він теж шмигнула носом. Біля нас одразу опинився Джей, який так само обійняв мене після Чанеля, його очі були мокрі, Мін усміхнувся до мене і в нього я теж помітила блиск в очах, Джун тримався краще за всіх, він нагородив мене найчарівнішою усмішкою і відійшов у бік, Тієн навіть поцілував мене в лоб, мабуть, присутні були занадто засмучені, щоб звертати на це увагу, його теплі руки міцно притиснули мене до себе і я голосно заплакала. Якби не угода і моя гордість, ми могли б стільки всього за цих пару тижнів зробити. Я б краще дізналась усе про кожного, мої сльози котились градом від того, що я так мало про них знала, і стільки всього ще хотіла дізнатись. Коли прийшла черга Чона, він заплакав зі мною ще голосніше. Чанель знову обійняв нас двох, а згодом потягнув за руку Тієн, і так усі хлопці знову обіймали мене.