29

Я вже звикла до того, що опинялась у коридорі, тому коли я помітила Тієна, це вже не здалось мені таким дивним чи страхітливим. Він веде мене коридором в самий кінець і я вже знаю куди ми йдемо, тому я не дивуюсь коли двері міняють колір на темніший.

- Як твої кошмари?

- У мене є версія, що вони усі закриті в моїх дверях, тому тут їх все менше і менше, мабуть, я і ходжу цими коридорами, а не потрапляю до своєї кімнати, але їх справді стало менше.

- Цікаво, намагаєшся розшукати наші двері?

- Що? - він промовляє це занадто несподівано. Насправді, я мала декілька спроб, коли тікала від когось із монстрів. Коли мені здавалось, що двері були схожі на чиїсь із хлопців я бігла до них, але усі вони були закриті. Я намагалась краще запам’ятати їх, але на ранок все забувала.

- Я поняття не маю, як вони виглядають, до того усього, вони закриті.

             Тієн зупиняється біля одних із дверей і всередині мене щось перевертається. Я не наважуюсь потягнути за ручку. Я згадую де я, коли коридором чується чийсь біг і доводиться відчинити двері або зустрітись із кошмаром, цього мені хотілось найменше.

  За ними йде сильний дощ, ми знаходимось на вулиці. Розумію, що це і роблю декілька кроків назад, Тієн підштовхує мене.

              Я бачу дві постаті і машину. Моя серце завмирає.

- Чому ми тут?

- Ці спогади викликають усі ті кошмари.

            Лише зараз я помічаю, що усе має сірий відтінок. Я розвертаюсь і прямую назад, Тієн зупиняє мене.

- Сенс дивитись те, що я уже бачила?

- Цього хоче твоя підсвідомість, не я.

              Біля нас з’являється інший Тієн, який саме перестрибнув через наш паркан, він завмер помітивши нас. Розмова вже була в самому розпалі і я чула лише її уривки. Вона продовжувалась, я стояла спиною до самої себе і як тільки авто зрушило з місця, я знову попрямувала до дверей. Мене знову зупинили. Нічого не змінилось. Окрім Чанеля, який з’явився біля Тієна.

- Тут щось сталось? Що це за авто, не бачив його раніше.

- Думаю, людини, яку зовсім не докоряє совість і яка давно не бачила кошмари.

   Чанель здивовано глянув на хлопця.

- Ти кинув у воду все?

- Мені потрібно повернутись, - Тієн глянув на паркан.

- Що? – але Тієн уже був по той бік території. Чанелю нічого не залишилось як йти слідом.

- Ти б її бачив.

- Ти про що?

- Я повинен висипати іще цього порошку.

- Припини, його і так вже немає.

- Якщо ти і далі будеш так поводитись, я і на тебе його висиплю.

   Вони обидва замовкли. Чомусь ми прямували за ними і я не розуміла, як вони опинились у нашому у будинку і чому я цього не чула.

Хлопці опинились у моїй кімнаті, я вже мирно спала у своєму ліжку. Коли я голосно схлипувала, вони обидва дивились на мене і переглядались. Тієн обережно підходить до ліжка і висипає із порошку дрібку чогось. Здалось, мої схлипи стали не такі помітні. Вони попрямували на кухню, де знайшли склянку і висипали туди теж порошок.

- Чому у неї такий вигляд? - Чанель чекав Тієна у дверях кухні.

- Не питай.

- Вона плакала. Скажи чесно, ти до цього причетний?

- Знущаєшся? - Тієн на хвилину глянув на нього.

- Ти майстер усього, угоди і усе інше, - підколов його Чанель.

- Угоду я закладав заради Чона.

- Вона тобі подобається.

- Не правда, - Тієн повернувся до хлопця.

- Цей порошок для кращого сну, для чого він їй? Судячи з її вигляду, він їй потрібен.

- Можливо, я просто хвилююсь.

- Ну ось! Сьогодні вона буде бачити нас, ти висипав занадто багато.

- Так потрібно, вона буде міцно спати, їй потрібно відпочити, а завтра вона нічого не згадає.

  Я, яка досі не промовила жодного звуку повертаюсь до Тієна, який так само непорушно стоїть біля мене. Він відчував те що і я, незрозуміле почуття тривоги.

- Я не пам’ятаю, щоб прокидалась.

- Так, я знаю, - він кивнув.

- Для чого ти так зробив?

- Слухай, - Тієн потер перенісся, - я бачив тебе в ту ніч.

- Тобто, завдяки якомусь порошку, я забула ту ніч і усе що відчувала?

- Ти сама усе чула, але я нічого не робив, щоб ти його забула.

- Окрім того, що забив мою голову усім, окрім Шона, - він усміхнувся і я вперше за довгий час зрозуміла, для чого усе це було. Якби не Тієн, мабуть, я ще б досі плакала у ліжку через Шона і від здивування, я відкриваю рота, але не промовляю жодного звуку.

- Не впевнений зараз, що це була доволі хороша ідея, але вона допомогла.