27

В обід я змусила себе зробити чай, щоб хоч щось з’їсти за цілий день. Ближче до вечора, я все ж таки могла сконцентруватись на чомусь іншому окрім Нонни, але не надовго. Мої думки то нагадували за Тієн, який з’явився нізвідки, то за Нонну, яка так хотіла повернутись додому. Що, як тепер хлопці не зможуть повернутись додому, а залишаться тут назавжди, всередині щось приємно стиснулось, але моя совість не давала мені радіти тому, що хлопці тут. У них мабуть теж там хтось є, сім’я, друзі, дівчата, при останньому слові, я можу здогадатись, хто має дівчину, але боюсь, що мої здогади так і залишаться ними. Якби я не замислилась над усім цим, то могла б із легкістю почути, як під’їжджає машина, а згодом відкриваються двері, але я справді настільки замислилась над життям хлопців в їх часі, що кожна нова думка породжувала іще одну і так дуже довго. Поки її не розірвав голос.

- Не можу повірити, що ти змусила мене забрати тебе, та ще й як, як соромно, - щось в вітальні впало.

- Я втомилась там, а ще, до мене мали когось підселити, - чути, як Нонна здригнулась, але я продовжую сидіти як вкопана на стільці.

- Він би склав тобі компанію, чому я? - жінки розсміялися, вони обидві з’явились на кухні і глянули на мене. Бабуся одразу ж почала робити чай. - Бачу, усе привезли.

- Так, Нонна, із вами вже все гаразд?

- До цього зі мною теж було все гаразд, вирішила повернутись у рідні стіни, так набридло ці білі кольори і не смачна їжа, а тут, я знаю мене завжди нагодують.

- Нонна сьогодні залишиться у нас, - бабуся дістала набор із посудом.

- У нас? - я оглянула присутніх.

- Ти пропонуєш мені вночі йти до хлопців, яких я ледь знаю? Ніколи в житті.

- Ти просто вирішила поїсти у мене,-  докинула бабуся. Нонна зовсім не виглядала як хвора, вона лише трохи шкутильгала, але не більше.

- І це теж, твої страви неперевершені, пам’ятаєш, я давала тобі книгу рецептів.

- Звичайно пам’ятаю, ти змушувала мене готувати по ній.

- Я згадала пиріг із корицею і яблуком, - бабуся повернулась до нас.

- Ти серйозно?

- Останній раз, - Нонна сперлась на стіл і благальні глянула на бабусю.

- Останній раз.

  Вони продовжили дискусію, а я пішла в ліжко, сьогодні було занадто багато всього, як і у всі минулі дні. Втома майже постійно брала верх наді мною і я просто ледь доходила до ліжка і майже одразу засинала.

   От тільки спала я не довго. Коли за тобою по кімнаті бігає, щось на кшталт леопарда і тигра разом, а розмірів воно як слон, то важко заснути. Я помічаю свої двері, які зливаються із кольором стін і виходжу у них. Коридор, як завжди пустий. Він весь у дверях і я навмання відчиняю будь які, зачинено, усі вони зачинені. Повз мене пролітає тінь, я замружуюсь, але нічого не відбувається. Коли я відкриваю очі, то відчуваю під головою м’яку подушку. Я знову прокинулась.

              На кухні хтось сидів і хто б це не був, я готова скласти йому компанію. Нонна доїдала бабусин пиріг і помітивши мене, вона підсунула його ближче до себе. Наливаю собі воду і чекаю, коли Нонна пережує.

- Чого не спиш?

- Не спиться, - знизую я плечима.

- Тобі було б варто подумати про ловця снів, - я глянула на Нонну.

- Дякую, але я в таке не вірю.

- А в інший світ? - усміхнулась жінка.

- Це різні речі, вони так називають іншу країну, а мої сни через стреси.

- Саме так, вони через стреси, - вона перестала їсти, її голос здався мені глузливим.

- І коли я поїду звідси, вона зникнуть.

- А чому не навпаки?

- Що? - здивовано промовляю я.

- Можливо, ти маєш вирішити усе тут і зараз?

- Коли хлопці поїдуть, все закінчиться, - проходжу повз Нонну.

- Закінчиться що? - вона зупиняє мене. - Тобі доведеться зізнатись, що твої сни через них,  ти не зможеш їх забути і через це хвилюєшся.

- Дурниці, - я усміхнулась, хоч як це важко мені не далось, але всередині, все ж таки щось стиснулось.

- Я бачила твій погляд, коли ти помітила мене, тобі стало боляче.

- Єдине, що мене зараз болить, це голова від нічних розмов.

            Нонна відпустила мене в ліжко і я змогла спокійно заснути.

Наступного ранку ми усі троє снідали за столом бабусині бутерброди із чаєм. Нонна зробила собі яєчню і декілька разів пропонувала мені.

- Ти сьогодні маєш допомогти мені, - я не зрозуміла, до кого це говорять, але про всяк випадок кивнула.

- Чому ми просто не можемо когось найняти, Бен чудово б виконав цю роботу.

             Бабуся пильно глянула на Нонну. Вони говорили між собою, поки я спокійно пила чай і не звертала на якусь,  як мені здалось важливу розмову.

- Розумію. Просто я не збагну, чому ти ігноруєш його, ви ж майже одного віку.

- То розумієш чи ні? - перепитала я, яка нічого не зрозуміла.