23

Цей сон відрізнявся від інших. Я була у себе в ліжку, але точно знала, що мала вийти на вулицю, ігнорую вікно і йду через двері. Холодне повітря сьогодні відчувалось по особливому жахливо, воно скуйовджувало волосся і змушувало закутуватись міцніше у речі. Сад чомусь ряснів  сірими відтінками, що виглядало дивно, як для такого квітучого місця.

            Доходжу до середини і зупиняюсь навпроти дверей. Сірих дверей. Вони були відчинені. Я заклякла, а серце почало битись із шаленою швидкість. Доводиться зробити декілька кроків назад.

            Двері повільно відчиняються і із них виходить Тієн. У його руках я помічаю невеликий, я б навіть сказала мініатюрний ключ. Як тільки хлопець помічає мене, ключ розчиняється у його руці. На обличчі вирує переможна усмішка і він змахує рукою.

             Дощ накрапав із невеликою силою, але потім він змінився на зливу, Тієн перемістив нас на вулицю під ліхтарі і всередині мене усе затремтіло. Очима шукаю Тієна, але натомість бачу Шона біля машини, який звертається до мене.

- Так ось, пам’ятаєш того друга, про якого я говорив? - я шукаю очима іншу себе, яка буде відповідати на запитання, але я її немає і Тієна теж.

- Угу, - я мовчу, але голос доноситься звідкись зверху.

- Це важко пояснити. Той друг подруга.

   Я не промовляю жодного слова, мої очі блукають в пошуку хоч когось, але стіна із дощу дозволяє розгледіти лише Шона.

- Я мав би сказати тобі раніше, але думав обійдеться, а потім у нас з’явились конфлікти і ми зовсім віддалились один від одного.

- Я хотів тобі це сказати, по телефону говорити було б не зручно.

    Згодом фрази міняються на обірвані речення вирвані з усього нашого діалогу.

- Я намагався пояснити собі і їй.

- Вона спокійна, добра, приємна, одним словом, все те що я шукав.

- Для чого ж ти тоді зустрічався зі мною? - мій голос розноситься крізь зливу і я підіймаю очі, щоб дощ сховав сльози.

- Колись доведеться розійтись.

- Якщо ми будемо щось робити цього не станеться! - я чула свій ламаний голос і мені ставало моторошно.

- Ти не вмієш себе контролювати.

- Я не твоя власність!

- Тепер точно ні, - Шон розвертається до машини.

- Не стій тут довго.

              Ховаю обличчя в долоні і здається, всі ті забуті почуття повертаються на зовні, все те, що я проходила і, здавалось, поборола взяло верх. Змушую себе зупинитись, але натомість виходь ще гірше. Дощ припиняється і ми знову стоїмо в саду. Я повністю суха і Тієн теж. Його переможна посмішка говорить про те, що якимось чином він все ж таки дізнався про мене усе і навіть більше. Витираю сльози і схлипую.

            Позаду чути кроки і знайомі голоси. Ми переглянулись із Тієном і я повільно закриваю очі, щоби знову не заплакати. Роблю видих і збираю усі думки в одне ціле.

- Що ж, перемога за мною, - Тієн крутить у руці ключі.

- Таким шляхом? Це не перемога, - мій голос здригається.

- Помиляєшся, дякуючи Чону, з якими ви стали такі близькі, і, якому ти все розповіла, і, дякуючи моїм навичкам, я дізнався більше чим хотів.

               Несподівано, двері біля Тієна міняють свій колір, із сірого кольору вони повільно перетворюються на колір попелу, так ніби вони пройшли вогонь, але зберегли свою форму. Усі дивляться на них і ніхто не може відвести погляд. Декілька темних об’єктів залітають до дверей, вони схожі на тінь і їх важко було б помітити, але їх було занадто багато.

- Що ти зробив? - перший отямився Джун.

- Її кошмари, - почав Мін і взявся за щоки, - вони повернулись.

- Хтось через це замкнув її двері, - Джей робить декілька кроків. - Щоб ніхто не міг потрапити сюди.

- Хтось поставив захист, - Джун опинився біля дверей і оглядав їх.

- Нонна, - неочікувано каже Мін і всі глянули на нього, - на її дверях в будинку є такі позначки.

- Чому ми раніше їх не бачили? - запитав Джин.

- Ти серйозно? Хто буде ставити свій захист і свій знак? - запитав Мін і ледь помітно закотив очі.

- Тобто, ми впустили в її сон усі ці кошмари? - голос Чанеля здавався невпевнений.

             Всі поглянули на Тієна, який уже стояв непорушно, упустивши голову до низу і іноді підіймаючи очі оглядав усіх. Він був так близько до перемоги.

- Ці двері такі як усі, у всіх є кошмари! - Тієн нарешті промовив хоч щось.

- Ти серйозно? - Джей тримає міцно Чона за руку, але той здається навіть не намагається себе стримувати, і якби не хлопці, ці двоє уже б давно лежали на землі. - Не в такій кількості!

- Усі її кошмари повернулись, їх занадто багато, - Джун виглядав дуже серйозним.

- Що як ми просто зайдемо всередину і їх знешкодимо?

Я набираю повітря у груди і набираюсь сміливості.

- Сподіваюсь, тепер ти щасливий, - зараз усі глянули на мене і навіть Чон заспокоївся,хоча до цього, його міцно тримали.