Я прокинулась без будильника і Споті, сама по собі. На кухні стояли млинці і я декілька закидаю до рота. Сон був не з приємних і від думки про нього побігав холод. Наливаю у склянку сік і йду до бабусі, яка на вулиці щось робить.
- Доброго ранку, ти сьогодні рано. Дощ йшов напевно усю ніч, - вона вказує на мокру траву. - Допоможеш мені.
Я швидко переодягаюсь, снідаю і виходжу до бабусі. Моє волосся не слухняно стирчить і я роблю високого хвоста.
- Тримай, - мені дають лопату і я оглядаю її. - Вздовж потрібно викопати декілька ям, це не важко, земля свіжа.
Земля піддається і через декілька хвилин я маю невелику ямку.
- Таких потрібно шість, я піду заберу саджанці, - вона йде стежкою.
- Ти за цим постійно їздив в місто?
- Звичайно.
Я вправно викопую одну за одною яму, щоб у ній помістились саджанці, коли вони готові бабуся приносить лійку і ставить саджанець прямо у неї.
- Наливай, але не багато, - я слухаю і виливши стільки скільки сказала бабуся. Вона протягує мені лопату. - Закопуй.
- Ти вирішила, що мені немає що робити?
- Допоможеш мені трохи, я піду в будинок приберу, а ти як впораєшся покличеш.
Я взялась за інші дерева, але без допомоги виходило занадто незграбно. Саджанець падав, вода переливалась, а щоб закопати потрібно притримувати її однією рукою, а іншою копати.
На четвертому саджанці, я падаю на землю і роблю відпочинок. Сонце пригрівало, але не занадто, не дивлячись на те, що був майже обід. Повз пройшла фігура і я не одразу звернула увагу на неї, вона зупинилась і попрямувала назад.
Джей знову стояв із пакунками він широко усміхнувся і я підскакуючи йду до нього. За той час він встиг дістати кекс і протягнув мені.
- Дякую, - відкушую шматок, я була така заклопотана, що навіть не помітила як пройшло пів дня. - Де ти їх береш?
- Недалеко є пекарня, якщо йти зранку можна дістати багато чого смачного. Раніше я завжди брав 7 порцію, а зараз 8, тому можеш розраховувати на щось смачне у нас.
- Буду знати, - я з’їдаю його повністю.
- Паркан виглядає дуже гарно, такий різнокольоровий і ніякий дощ його не змив.
- Я ще не бачила його, сподіваюсь, усе що там малювали, усе залишилось.
- Там усе добре, хлопці цілий ранок його розглядали, на ньому ціла історія, - він протягнув мені ще один кекс, але я відмовилась.
Хлопець розмахує руками довкола себе і я біжу на кухню, він щось кричить у слід. Коли я повертаюсь то протягую його пляшку холодної води.
- Найближчі будинки дуже далеко, тримай, - Джей одразу випиває половину. - Принести ще?
- Мені вистачить, дякую, - він поглянув на сад. - Що ти робиш?
- Саджаю дерева, бабуся вирішила зайняти мене справами.
- Дуже розумно, нам теж варто було щось посадити, обов’язково скажу хлопцям.
Далі від нас з’являються інші силуети.
- Я піду.
- Передавай привіт.
Джей йде, а я повертаюсь до дерев, їх залишилось не багато.
- Із ким говорила? - від голосу бабусі я здригаюсь.
- Із Джеєм.
- Вони мені усі на одне обличчя, для чого я це запитала, - вона усміхнулась. - Але вони милі і дуже хороші, це краще чим Марсель і Міранда, які постійно у іграх.
- Мабуть.
- Я завтра їду до Нонни, це її останній тиждень там, сподіваюсь, вона нарешті наведе лад у будинку.
- Можна з тобою?
- Звичайно, їй не зашкодить будь яка компанії.
Я досадила саджанці і бабуся вручила мені пачку насіння.
- Що це?
- Трава, її потрібно розсипати усюди.
Я оглянула територію. Важко видихаю, сьогодні я точно не зможу відпочити.
***
Наступного дня бабуся зранку готувалась до Нонни і я також зібралась якомога швидше, щоб ніхто не поїхав без мене. Я швидко снідаю і мене уже чекають в машині. Цього дня, машин в місті було мало і ми доїхали швидко.
Ми усі заходи до Нонни, яка ще спить, Бен із ніяковіння виходить із палати, а бабусю забирає лікар. Я сиджу декілька хвилин в повній тиші і іноді чую сопіння жінки. На столику помічаю якісь журнали, перехиляюсь щоб дістати їх, але зонт, якого я не помітила, розхитується і падає, я марно намагаюсь його дістати руками, щоб зменшити шум удару.
Нонна підскакує.
- Добрий ранок, - я усміхнулась.
Вона глянула на те що впало і на мене.
- Що ти тут робиш?
- Вирішила вас навідати, вас скоро виписують.
- Так, я зробила все що могла, але час повертатись.