Споті бігав із місця на місце і я якийсь час поки їла кидала йому його м’ячик, який він приносив мені і чекав, коли я знову кину його. За весь час, коли я сиділа на кухні я не почула жодної машини чи шуму міста, лише птахи, які співали і жаби, які квакали біля річки. Із Чоном ми попрощались швидше чим планували.
Бабуся приїхала о сьомій, коли я саме збиралась в ванну.
- Ти була у Нонни? - я стою у дверях.
- Так, її скори виписують, їй буде цікаво познайомитись із хлопцями.
Навіть не кліпаю, що як Нонна з’явиться раніше, чим Тієн дізнається щось про мене, чи захоче він і надалі виконувати умови. Від однієї згадки про хлопця у мене пробігає холодок і я закриваюсь на сорок хвилин у ванні.
***
Я засинаю доволі швидко і вже у сні перелажу через вікно, і прямую на місце де постійно стоїть біля дверей Тієн, але сьогодні його немає. Оглядаюсь і вирішую його почекати. Цікаво, скільки в сні рахується час і чи можу я тут стояти аж до ранку. Якщо так, то можливо, мені варто було б піти до них. Галявина не схожа на ту, яку я бачу кожного дня, а до будинку я дійшла вдвічі швидше ніж зазвичай.
Стукаю у двері і через декілька хвилин мені відкриває Джин із хот-догом у руці, він саме кусав його.
- Привіт, - його очі стали ширші а хот-дог залишився наполовину у роті, - нічні перекуси?
- Вирішив помріяти, ти до кого? - хлопець пропускає мене усередину.
- До Тієна, - насправді, я просто хотіла вирішити ситуацію, яка сьогодні склалась, нічого більше, хоча і не дуже розуміла для чого це мені.
- Я думав до Чона.
- Його ще немає?
- Він тільки у душ пішов.
- А інші?
- Тієн із Чанельом вийшли, а Джун, Джей і Мін не фанатіють від таких снів.
- А ти?
- Я їм.
- Отже, мені немає що тут робити, - я важко видихаю.
- Чому це? Хочеш? - Джин протягує мені хот-дог.
- Ні, дякую, - я усміхнулась.
- Ти ще можеш десь зустріти хлопців, вони пішли відносно не давно.
- Тоді, може, я ще зможу їх зустріти.
Джин зачинив двері і я йду назад додому. На початку вулиці я помічаю знайомі силуети. Тієн із Чанель мабуть мене теж помітили, останній помахав рукою. Коли я вже бачила чітко їх обличчя Чанель почав щось кричати.
- Що ти тут робиш? - я ледь почула його голос.
- Шукала Тієна, - зізнаюсь я, але замість того щоб зупинитись, Тієн йде далі. Ми із Чанель проводжаємо його поглядом.
- Не звертай уваги, у нього сьогодні поганий настрій.
«Я знаю» хочеться сказати мені, але натомість я глянула на Чанеля.
- Ви гуляли?
- Так, ненавиджу гуляти, ці коридори і двері, я їх так путаю, - він аж здригнувся.
- Коли ми тут зустрілись, ти не казав такого.
- Зустрілись? - перепитує Чанель.
Я кліпаю очима.
- А точно, - він драматично б’є себе по лобі, - так. Я піду.
Я відійшла лише тоді, коли дві фігури розчинились у повітрі. Що мав на увазі Чанель? Ми зустрілись недавно і довелося прикласти б масу зусиль, щоб забути все те, що було у тих дверях, але можливо, він просто забув за це, ми ж у сні.
Я струшую думки, але все одно на декілька секунд мені стає моторошно. Повертаюсь стежкою і прямую прямо в сад. Сірі двері так і продовжують стояти там, ніби є частиною цього саду. Я пробую їх відчинити, але марно, ручка лише крутиться, але самі двері не міняють свого положення.
У моїй голові з’являється ідея і я виходжу на вулицю і йду тією ж стежкою що і з Чанельом. Вулиця поступово перетворюється на коридор, але я йду ще далі, двері тут мають стільки відтінків, що я не задумуюсь розглядаю кожні. Помічаю двері Бена, а далі Міранди. Всі ці двері скоріше всього були людей, яких я уже знала. Коридор поступово втрачає свою яскравість і кольори міняються на тьмяні.
Я не одразу знаходжу темно червоні старі двері. З останньої нашої зустрічі вони зовсім не змінились. Лише місце було інше. Обережно беру ручку і штовхаю їх, вони піддаються. По тіло проходить холодний вітер і збираючи всю волю, я заходжу.
Я інша, щось шукаю у речах свого хлопця, можна сказати, я просто літаю із одного кінця кімнати в іншу. Зі сторони це виглядає дуже смішно, здавалось, що я шукала щось, що належить мені, але насправді, я шукала те, що належить зовсім іншій людині. Остання спроба, відчиняю тумбочку поряд із шафою і щось із неї беру. Я інша стояла спиною до мене, тому якщо я не знала б що там, то подумала, що це якийсь подарунок.
Сідаю на ліжко навпроти себе. Олівія тримає у руках дві квадратні фотографії із недавнім підписом минулих вихідних. На них Шон із якоюсь дівчиною і скажу чесно, дивляться вони доволі мило. Інша я починає нервувати, я заглядаю через її плече. Руки трусять і ось-ось заплаче. Як це схоже на мене.