18

За дверима нас чекав Чон, він усміхнувся  і обійняв мене. Вчорашній день наче змило дощем.

- Ти не ображаєшся? - я починаю розмову перша.

- Я здогадуюсь, що це може бути, - він оглядає вулицю, - тому, мені нічого не заважає зробити так, щоб я тобі сподобався.

- Ти мені подобаєшся, - заперечую я.

- Ні, ти знаєш про що я, - він взяв мене за руку. - Можливо, я справді поспішив, але ти здається була не проти.

            Я засміялася.

- Звідки тобі знати?

- Ти не заперечувала, - він задумався.

- Чон, твоя фантазія занадто бурхлива, заспокой її.

- Але ж я тобі подобаюсь.

- Подобаєшся, - погодилась я.

- В такому разі, я маю зробити так, щоб ти шаленіла від мене.

- Я скажу тобі, коли це станеться, - ми сідаємо на лавку і я кладу голову хлопцю на плече. - І, ти перестав носити чай і печиво.

            Чон здивовано глянув на мене і теж усміхнувся. Можливо, ніякого непорозуміння між нами і не було і я дарма себе накрутила.

- Ні, - каже хлопець, - твоя черга.

- Домовились, - ми засміялись.

            Додому я прийшла в піднесеному настрої. Чон справді мені подобався, я ж навіть сказала йому про це, як я можу собі брехати. Я маю розірвати угоду із Тієном, сьогодні, зараз, вже. Можливо, я ніколи не дізнаюсь звідки вони і що тут роблять, але чому я маю через якусь угоду відмовляти собі у почуттях.

- Снідати, - бабуся крикнула із кухні, - ти знову гуляла із Споті. Коли ти поїдеш, йому буде дуже сумно без тебе.

- Мені без нього теж, - я починаю їсти вівсянку з молоком і фруктами. - Коли ви їдете до Нонни?

- Сьогодні точно ні, багато справ, ти маєш до фарбувати паркан.

- Ти хотіла сказати, пофарбувати знову.

- Фарба була погана, Бен знайшов кращу, сьогодні принесе, - вона п’є чай із печивом. - Ти ще гуляєш із Чоном?

- Так, зранку із Споті.

- А чому ви інших хлопців не берете? - ложка застигла за декілька метрів від мого рота. - Просто, ти спілкуєшся тільки із одним хлопцем, він хороший, але по відношенню до інших це не гарно.

- Бабуся, - протягую я, - вони вже не діти, усі хто хоче зі мною спілкуватись - спілкуються.

- Я сьогодні говорила із хлопцем, він був старший за Чона, питав за тебе, - я вже зовсім перестаю їсти і просто слухаю бабусю.

- Хтось питав за мене?

- Так, здається, Тієн, цікаве ім’я, - вона усміхнулась, - ви спілкуєтесь?

- Трохи, - знизую плечима, - що саме він питав?

- За Шона, звідки він знає його ім’я? Ти казала?

- Можливо, ти щось казала йому?

- Ні, лише те, що ви не разом, я й сама не знаю, що сталось між вами, - на мене пильно глянули в очікування відповіді. - Він так за тебе запитував, ніби ти йому подобаєшся.

- Через те, що він питав за хлопця?

- І це теж, придивись до нього.

- Мені треба йти фарбувати паркан.

              Я підіймаюсь.

- Фарбу і все інше я сама знайду.

              Цілий день я наново фарбувала паркан, який після дощу став виглядати ще гірше. Таке враження, ніби ніхто і не фарбував його, а дерево зовсім згнило під фарбою. Добре, що у Бена залишилось пів банки сірої фарби. Хоча, зізнатись, попередній колір мені подобався більше.

- Привіт, - Джей опиняється біля мене, в руках він тримаю якісь пакунки. - Тістечка, будеш?

- Дякую, -  я відмовляюсь.

- Попередній колір був яскравіший, - він поглянув на паркан.

- Мені теж він подобався більше, але через дощ фарба змилась, а залишилась тільки ця.

- Ми могли б її розфарбувати, хочеш, я знайду крейду чи ще щось.

Я поглянула на сірий фон, тут би не завадило додати чогось іще.

- Якщо тобі не важко.

- Я тільки за, завтра в цей час ми можемо зустрітись.

- Так, я буде чекати.

- Візьми, - Джей протягує мені коробку із солодощами. - Ти виглядаєш втомлено, з’їж, вони із шоколадом.

- Дякую.

            Джей пішов, а я продовжила фарбувати.  Навіть не закінчивши половини паркану, я втомлено підіймаюсь до свого ліжка і як тільки моя голова опиняється на подушці, я засинаю.