Мені не спалось. Що ж, я лежала на ліжку і переверталась із сторони в сторону. Підіймаюсь і прямую на перший поверх, бабусі ще немає. Виходжу на заднє подвір’я і зіштовхуюсь із хлопцем. Тієн навіть не намагався мене зловити, коли я падала на траву.
- Дякую, це дуже мило з твого боку і руку мені не треба подавати, - я струшую землю.
- Не спиться? - він стояв біля дверей.
Вони були чорні без написів чи візерунків. У такі двері страшно заходити. Золота ручка. Це виглядало так естетично і водночас жахливо.
Тієн стояв із ключами, але вони напевно не підходили, тому що він згодом їх відкинув вбік.
- Взагалі то, ти ще знаходишся тут, - я пішла по ключі, але не змогла їх знайти
- Даремно шукаєш, - він взявся за ручку, але та не піддалась.
- Як шкода, ти не потрапиш до когось в підсвідомість, - я зробила невинне обличчя.
- В сон, - виправив мене хлопець, - але у тебе це виходить краще.
- Ти про що?
- Навмисно намагаєшся зараз тут говорити зі мною, щоб випитати щось?
- А ти щось можеш розповісти? - поцікавилась я.
- Що тебе цікавить?
- Звідки ви і що тут робити?
Тієн усміхнувся.
- Так не піде, давай щось банальніше, - він знову глянув на двері.
- Наприклад.
- Ти і Чон, - його погляд перемістився із дверей на мене.
- Я і Чон, ти вважаєш це банальністю?
- А чому б і ні? Ви останнім часом стали такі близькі.
- Я б не назвала це так, - поправляю його.
- Тобто, ти думаєш, що ви друзі?
- Радше знайомі, - знизую плечима.
- А друзі?
- Ми ще не настільки один одного знаємо.
- Але ж це поки, - його брови на секунду піднялись.
- До чого ти ведеш?
- До стосунків між вами.
- Смішно, ти так кажеш, тому що склав спільну картинку дивлячись на нас, все зовсім не так.
- А що, попередні стосунки ще не відпускають?
Я на хвилину задумуюсь, за Шона я не думала з тих пір, як ми говорили про нього із Чоном, тому що я весь час була зайнята. Мені не хочеться плакати і нічого не стискається у грудях, коли я думаю про нашу розмову.
- Що, лікуєш серце іншим коханням? - іронічно промовляє хлопець.
- Це огидно, - я скривилась і глянула на хлопця, який так само дивився на мене із цікавістю.
- В будь якому випадку, готуйся до того, що все має кінець і все закінчується, навіть найбільше кохання, - підсумовує він.
- Це має мене лякати?
- Та ні, просто важко буде прощатись із всім цим.
- Що ти маєш на увазі?
- Краще будь обережна із почуттями, особливо зараз і не показуй їх аж до того моменту, коли я не дізнаюсь про тебе усе, - він протягує руку, - домовились?
- Це що, ще одна умова?
- Ні, просто порада, почуття залежить від часу, хтось це розуміє, хтось ні, краще не мати їх чим в кінці стояти на вулиці і задихатись від болю, - він забирає руку.
- Що я можу отримати натомість? - хлопець усміхнувся.
- Залежить, від того, що ти хочеш?
- Ти відповіси на будь яке моє питання, - я протягую руку і він глянув на неї.
- Це не рівні умови.
- Чому ж це? Я не маю ні до кого почуттів, а від тебе треба лише одна відповідь, - це звучало так по дитячому.
- Що ж, домовились, - він тисне руку і я відчуваю, як провалюсь в порожнечу.
Хтось щось кидав в моє вікно і я підіймаюсь, щоб глянути, невже це знову був сон, коли я встигла заснути.
Під моїми вікнами стояв Чон, сонце освітлювало його і в цей момент він був дуже гарний, його волосся розвивалось від легкого вітру і я мимовільно витріщилась на нього.
- Йдеш? - крикнув він.
- Яка година?
- Час прогулятись, - Чон замружився від сонця.
- Ти що розбудив мене о шостій? - я здивовано оглядаю кімнату в пошуках годинника.
- Зараз сьома, я навмисно розбудив тебе пізніше, - я не відповідаю. - Ти йдеш?
- Так, зачекай хвилину.
Я не могла йому відмовити, тим більше він уже стояв у нас на подвір’ї, Споті чекав біля дверей і як тільки я їх відчинила він зник із мого поля зору.
- Доброго ранку, - я натягую ковдру на себе, а Чон в цей час дає мені п’ять і протягує пластиковий стаканчик, - печиво не знайшов, а от гарячий чай в самий раз.
Я невпевнено беру напій, наші руки торкаються і в голові виринають картинки розмови із Тієном, якщо це був сон, то мені не варто хвилюватись.
- Чому ти вирішив мене розбудити?
- Мені нудно гуляти на самоті, ти ж не ображаєшся? - ми йшли занадто близько один до одного і іноді наші плечі торкались.
- Трохи, тобі не варто вставати так рано, людей тут все одно немає, - я роблю ковток чаю. - Смачний.
- Дякую.