Піч віддає приємним теплом і змушує усі рецептори тіла розслабитись, піддатись теплому повітрю і впасти на велике крісло накрившись ковдрою із бавовни. Мушу визнати, погода влітку міняється за секунду, що дає відчуття осені. Якби я не пропустила свій автобус, вчасно б приїхала і не було жодних проблем, але я ніяк не могла знайти потрібну книгу на час подорожі тому кинула будь яку, в надії, що вона не виявиться детективом чи романом.
Дощ почав йти ще в дорозі, він бив по вікнах із шаленою швидкістю і заглушав музику у салоні. Коли ж ми зупинились на кінцевій, я навмисно чекала доки усі вийдуть, але дощ все одно не закінчувався. Водій почав барабанити пальцями по керму і зиркати на пасажирів, що дивились через вікна і згодом я виходжу.
Бабуся виглядала мене із зонтом на ґанку. Я мала б її попередити та це зовсім вилетіло із голови. Як тільки вона помічає мене то одразу відкриває зонт і прямує до мене попутно протягуючи руку, щоб забрати невелику сумку. Вона пропускає мене в будинок і на мене запригує Споті. Домашній улюбленець бабусі – коргі який проживає уже дев’ять років в цьому будинку і є частиною сім’ї. Його куций хвостик рухається туди сюди і я гладжу його за вухом від чого язик вивалюється із його рота і торкається моєї руки. Бабуся підштовхує далі, за мною утворюється калюжа по якій Споті із радістю бігає.
Після теплого душу і чашки гарячого шоколаду я спокійно влягаюсь в крісло і чую потріскування із каміну. Споті вмостився у мене на колінах і мирно спав, допоки бабуся прибирала за нами.
Тишу перериває дзвінок у двері, а згодом відчинені двері і хлюпання чобіт.
- Поля, ти вдома? - чавкання наближалось. - Я хотіла запитати чи в тебе є цукор, я ніяк не можу його знайти!
Жінка кричала все голосніше і голосніше.
- У мене є декілька банок із варенням на даху, я хотіла би їх відкрити і додати цукру, але не можу їх знайти, а він мені потрібен вже. Це варення таке огидне, коли їсти його без цукру. Пам’ятаєш, я давала тобі одне.... - вона заходить у кімнату і помічає мене.
Споті глянув на жінку і підбіг, щоб отримати ще від неї свою порцію ласки.
- Хороший хлопчик, я відала тобі усі свої цукерки, - жінка перевірила кишені і глянула на пса.
- Ти просила у мене вчора цілий мішечок цукру, - моя бабуся з’явилась поряд так швидко, що жінка підскочила і схопилась за серце. - Нонна, пам’ятаєш, моя онучка, я тобі за неї розповіла.
- Олівія! - закричала жінка і підбігла до мене із обіймами. - Як ти виросла, майбутня наречена.
Я пам’ятала Нонну з дитинства і все життя вона мені здавалась дуже дивною жінкою, у якої не всі були вдома. Так як ми не дуже часто приїжджали до бабусі, мені Нонна видавала не тільки дивною, але і загадковою, яка мала багато таємниць. Але згодом, я все ж таки виросла із цих думок і вона просто була для мене неординарною бабусею, із аж занадто дивним поглядом на світ.
Оглянувши мене декілька разів на кріслі, без жодного зніяковіння вона повертається до бабусі.
- Вона справжнісінький сахарок.
- Для чого тобі цукор? - бабуся пішла в іншу кімнату.
- Як це для чого? Моє варення огидна, я зовсім за нього забула, - здається, тільки мені була дивна її поведінка. Замість того щоб піти до бабусі, вона кричала їй все голосніше.
- Викинь його, - бабуся з’явилась на декілька хвилин у кімнаті і скривилась, мабуть, згадавши те злощасне варення.
- Із цукром воно смачне, - заперечила жінка.
- Весь цукор я сьогодні витратила на пиріг, будеш?
- Звичайно, - Нонна попрямувала на кухню, - Олівія приєднуйся!
- Дякую, я відмовлюсь, - усміхаюсь і підсуваю ногою сумку, щоб дістати книгу.
- Я залишу тобі шматок, - бабуся пропускає подругу.
- А ще, мій будинок валиться, уявляєш, лише вчора я міняла диван, а зараз на нього і сісти важко, він одна цілковита пружина, - жалілась далі жінка із сусідньої кімнати.
- Той диван ще з часів твоєї молодості, дивно, що він ще є.
- І не кажи, а моя драбина, вона вже розвалюється, на неї страшно ступати, дякувати богу, мене вона ще витримує.
- Тобі б варто було зробити ремонт, - їх було чути із сусідньої кімнати.
- Ти ж знаєш, усе що залишилось у тому будинку, мені все цінне.
- Твій будинок наповнений барахлом.
- Моїм барахлом, - поправила Нонна. - Воно робить будинок особливим.
- Колись тобі доведеться там навести лад.
- Можливо, я буду йти, пиріг смачний, але я ще маю в когось знайти цукор.
- Звертайся, - бабуся провела гостю і попрямувала до мене. - Шоколад і душ допоміг? Тобі краще?
- Мені погано і не було, але дякую, що потурбувалось, я в нормі, - закутавшись щільніше в ковдру промовляю я.
- Зателефонуй мамі, вона хвилюється.
- Мені справді краще, - дістаю телефон.
- Передавай вітання, принести пиріг? - Я відмовляюсь.