ГЛАВА 7

Саманта.

Вранці я прокинулася втомленою. Було таке почуття, що я зовсім не відпочила та не спала. Мабуть, це все  через стрес від  всього цього. Я швидко привела себе до ладу. Одягнула червоний, до колін приталений схожий на джинсовий матеріал сарафан, туфлі на шпильці, взяла чорний піджак, зачіску зробила таку як вчора, зробила макіяж, поклавши в сумку телефон, я пішла вниз.

Коли я спустилася в хол, там мене зустріла Елла і сказала:

- Доброго ранку міс Саманта, снідати будете?

- доброго ранку Елла, я не голодна, хіба що кави вип'ю, і скажи Стівену, нехай готує машину, я поїду до лікарні

- добре, як скажете, міс Саманта, але ви, знаєте, що вам потрібно поїсти, інакше вам може стати погано потім

- Так знаю Елла, але зараз я не голодна, правда і мені зараз не до цього, я потім щось перехоплю

- гаразд,  але  мадам Марго буде в люті

- я знаю Елла, але я більше не 10-річна дівчинка, і навіть не 16-річна, зараз я доросла і в праві сама вирішувати, що мені робити і як

- я розумію міс Саманта, просто….

- що таке?

- простою я вас дуже люблю і хвилююся за ваше здоров'я

- Елла, мені приємно це все чути, та …. словом дякую тобі за це

- звичайно міс Саманта

Після цього я підійшла обняла її і вона пішла, залишивши мене одну.

Через 10 хвилин принісши мені каву, вона знову сказала:

- міс Саманта, а можна Вас ще дещо запитати?

- Так, звичайно, в чому справа Елла?

- як сер Леонардо? Як мадам? Як міс Ванесса?

- З твоєю мадам все нормально, якщо ти, правда, хочеш це знати, а ось Ванесса в не собі, від горя, а батько…. Ну… він також… і лікарі нічого хорошого не обіцяють, і це просто…. Словом дуже важко, навіть для мене.

- мені дуже шкода міс Саманта, сер Леонардо дуже хороша людина, ми всі його дуже любимо і поважаємо, з ним нам завжди було добре і затишно.

- дякую Елла, я знаю, знаю…..

Допивши каву, я їй сказала:

- я тоді зараз лікарню, але якщо щось трапиься тут, відразу дзвони мені, добре?

- так міс Саманта, але враховуючи що тут охорона я думаю, все буде тихо, тим більше що Артур намагається, щосили, щоб усіх тут убезпечити, це я вам точно кажу

- добре, але якщо чесно мені він не подобається Елла

- я вас розумію міс Саманта, ви просто його ще мало знаєте, але він надійний, інакше сер Леонардо його не найняв би і не довіряв би йому так

- Так, у цьому ти маєш рацію Елла

- прошу, будьте обережні міс Саманта

- буду Елла, дякую

І я пішла. Коли я вийшла, Стівен вже мене чекав. Як тільки я сіла в машину, то ми мовчки поїхали до лікарні . Через час Стівен глянувши на мене, сказав:

- Міс Саманта з вами все нормально?

- так, не турбуйся Стівен

- А як сер Леонардо?

- погано Стівен, і я боюся, що лікарі не зможуть його врятувати, я тоді просто не уявляю, що буде з усіма нами, а особливо з Ванессою, вона просто не впоратися з цим усім сама.

- Так це так, але у нас ще є ви міс Саманта

- я не думаю, що я маю на це право при тому, що зараз господиня всього моя мати Стівен!

- міс Саманта, ми вас дуже любимо і поважаємо, і для нас буде краще, якщо господинею будете ви, поки міс Ванесса не прийде до тями, і вибачте, але я не думаю, що сер Леонардо хотів би, щоб після його смерті тут господаркою була мадам Марго…

- Так ти маєш рацію Стівен.

- вибачте, якщо сказав щось не те міс Саманта

- все нормально, я завжди поважала думку людей, ти ж знаєш

- за це вас усі поважають і люблять міс Саманта

- дякую Стівене, мені, правда, приємно це чути…

Через 20 хвилин .

І ми були біля лікарні, зупинившись на парковці, Стівен, швидко відчинив мені двері, як завжди, я не дуже це все любила, але звикла вже до такого, адже я була донька хоч і не рідна, але багатої людини, і потім він сказав:

- Мені на вас чекати міс Саманта?

- думаю так, я не знаю як там справи, може, я відправлю додому матір і Ванессу, так, що погуляй  поки що тут Стівен…

- як скажіть міс Саманта

Потім я пішла всередину, сівши в ліфт і потім, опинившись на потрібному поверсі, я вийшла і здалеку, побачила, що ті вчорашні двоє охоронців на місці, а цього зухвальця Артура не було ніде помітно, і це добре. Коли я підходила до палати, то побачила що Ванесса і мама сиділа біля палати, я запідозрила щось не так. Я швидко підійшла і відразу запитала:

- Що? що трапилося?

 І побачивши мене, мені мати відповіла:

- ох, Саманта, це ти, я така рада, що ти тут.

Ванесса, побачивши мене, кинулася в мої обійми, ридаючи, нічого не кажучи, і тут я сказала:

- Ні, тільки не кажіть, що він ...

- Ще ні, але йому стало гірше Саманта ... - сказала мати

- О ні, ... Ванесса, як ти?

- Саманта він не може мене так покинути, не може! як я це переживу… як?! Адже він обіцяв, що не кине мене!

- Ванесса…….. прошу, я з тобою, і я тебе не кину, обіцяю…

- Саманта ……..

Вона без зупинки плакала, я не знала, що мені робити, як її заспокоїти.

І тут вийшов лікар, на його вигляд я все зрозуміла, і потім він сказав:

- ми нічого не змогли зробити, у нього передчасно зупинилося серце, мої співчуття…