ГЛАВА 6

Саманта.

Через 3 роки. І ось закінчилась наша практика. Так спочатку планувалося на      2 роки, але зрештою на так сподобалося що ми затрималися ще на 1 рік. І ось сьогодні ми вже збирали речі додому. Я за цей час трохи зовні змінилася, підстриглася довжиною до плечей і перефарбувалась у блондинку, і тепер ми з Ванессою обидві блондинки, тільки вона була платиновою з довгими до талії волоссям, а я золотистою. Але іноді я одягала накладне штучне волосся, заради зачіски, щоб воно було довгим. І тут коли ми були вже готові виходити і чекати таксі, Ванессі хтось подзвонив, після чого вона зблідла, а потім просто почала надати. Я відразу підбігла до неї і запитала :

- Ванесса! що трапилося?

- Батько ... він ... ох ....

- що з ним? Ванесса та скажи ти вже! Що трапилося?

- він у лікарні та у важкому стані…він може померти…. Батько. Сем, що тоді буде?

- ЩО??? Що трапилося?

- я не знаю, Саманта твоя мати сказала, щоб ми терміново приїхали  і що він у лікарні!

- о Боже!!

- за що ... Саманта, якщо він помре, я не переживу цього ...

- я з тобою, чуєш Ванесса, все буде добре, не турбуйся, з ним буде все добре, збирайся зараз же, нам потрібно встигнути на літак!

- Гаразд, Саманта ....

Я швидко одягла джинси і босоніжки на підборах, білу футболку, і піджак, взяла сумку - клатч в яку поклала телефон, волосся зібрала в хвіст на бік і одягла штучне волосся, що здавалося б, що це моє довге волосся. Після цього ми сіли в таксі, яке нас чекало та поїхали.

За кілька годин.

Коли ми доїжджали, до аеропорту я зателефонувала мамі:

- Привіт мамо, це я

- Саманта?

- мама що там до біса сталося? Що з Лео?

- ох, доню, це була аварія, але поліція підозрює, що це було навмисно підлаштовано, він зараз у важкому стані, і лікарі не знають, що буде, вам потрібно швидше приїхати, тому що мало що буде далі.

- ми вже їдемо, скажи водієві, нехай за три години забере нас і відвезе до лікарні!

- добре мила, тоді до зустрічі

- так мамо бувай

І вимкнулася. На її голос я зрозуміла, що вона була засмучена. Вона хоч і не любила його до безумства, але любила його по-своєму. І він був їй дорогий, за ці роки, що вона з ним прожила. Мені було дуже шкода Ванессу. Я не знала, як вона все це переживе, якщо Леонардо помре, він був її єдиною, рідною людиною, хто в неї залишився після смерті матері.

      Через три години.

Коли ми вийшли з поїзду нас чекав наш водій Стівен . Побачивши нас, він підійшов і сказав:

- добрий вечір міс Саманта та міс Ванесса

- Привіт Стівене, візьми речі, а я посаджу Ванессу, і відвези нас зараз, будь ласка, до лікарні

- Так міс Саманта, як скажете….

І ми поїхали. Я сиділа біля Ванесси, яка знову плакала, і тому не могла нічого спитати у Стівена. Коли ми приїхали до лікарні, одразу піднялися на потрібний стаж, а саме в реанімацію, і Ванесса одразу побігла до палати до батька, не слухаючи когось. А я підійшла до мами і сказала:

- Добридень Мамо

- ох, Саманта, привіт донечко ... - і він мене обійняла,

І потім я сказала:

- Мама як він?

- так само донечка, поки непритомний

- Щось вже відомо?

- ні, але наш новий начальник служби охорони сказав, що нам треба бути обережними, і надішле сюди кілька охоронців.

- який ще начальник служби охорони? мати? Що відбувається?

- Лео вирішив так убезпечити нас і будинок, і найняв охорону рік тому, про причини він не сказав

- а причина цього тобі досі не відома?

- Мені він не говорив дочка ...

- Так вже весело, я бачу, тут у вас було.

- Ох, Саманта, я так боюся, що тепер буде? що буде із нами? Якщо Лео... я... я навіть не знаю...

- як що? Все як завжди ти собі нового чоловіка знайдеш, і в тебе буде все чудово, а ось що з Ванессою буде, це важко сказати, за себе я взагалі мовчу, це взагалі не важливо.

- Не кажи так, мені Лео дуже дорогий, і я його люблю Саманта!

- гаразд - гаразд, ну і де той твій начальник служби охорони? хочу подивитися на нього.

- Незабаром буде тут Саманта

- прекрасно! Чекаю не дочекаюся з ним познайомитись!

- Саманта….

- Що мама? Я маю повне право на це!

- Гаразд…

І далі ми сиділи мовчки в коридорі. Ванесса ж досі не виходила із палати.

      Через півгодини .

І я побачила, як і до нас наближалися троє високих чоловіків, років до 35, я так розуміла, що це вони, вони були в чорних костюмах, і не сумніваюся, що вони озброєні, все як на підбір такої структури, як військові, накачані, високі. . Цікаво, де Леонардо їх знайшов, і чи можна їх довіряти? Хоча я взагалі нікому не довіряю завдяки матері, і навіть їй.

Коли вони підійшли, то двоє одразу пішли до дверей палати, і той один підійшов і сказав:

- мадам, ці хлопці будуть тут з вами, без них нікуди не виходите, гаразд? Це для вашої безпеки

- Так, Артуре, добре, до речі, це моя дочка Саманта, вона щойно приїхала, разом з Ванессою, вона дочка Леонардо, і вона зараз у його палаті, так що про їхню безпеку подбати теж…

- добре мадам.

І тут я вирішила поговорити із цим хлопцем: