4 манери
5. Чудові зірки
— Дівчатка, так гарно, ну скажіть? — верещить Стессі.
— Так, але добре, що зірки не риби, не перелякаєш їх шумом, — відповідає Ніколь.
— Так, і мені подобається, — прокоментувала Адма.
— Так, це Чумацький Шлях. Той самий, — тихо доповіла Лексі.
Вони розляглися просто посеред дороги. Тут дуже рідко проїжджають машини, тому боятися нічого.
— Яка зараз година? — питає Лексі.
— Близько дванадцятої ночі, — каже Ніколь.
— Коли по домах? — продовжує Лексі.
— Та, мабуть, уже зараз будемо розходитися, — додала Адма.
— Так... Хоч так би не хотілося переривати цю прекрасну ніч із таким дивовижним видом, — каже Стессі.
— Дівчата, я не забуду цю мить, — раптово перервала Лексі.
— І я, — додала Стессі.
— Я теж, — каже Адма, і Ніколь киває.
Вони піднялися й пішли довгими та широкими вулицями, які, здавалося, не закінчаться ніколи. Кожна жила буквально в протилежному напрямку одна від одної, але це не заважало їм бачитися так часто — ціле літо. Та й не тільки.
Лексі проводила всіх і йшла сама остання додому.
— Мені нормально, не хвилюйтеся, — сказала вона на прощання. — Йдіть уже, відпишете.
— Добре, давай, дякую, — сказала остання Ніколь, яку Лексі вже провела до порогу будинку. — Будь обережною. Тобі ще так далеко йти, і там так страшно й темно.
— Я впораюсь. Мені нормально, подруго, не турбуйся, — спокійно відповіла Лексі.
#650 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
