3. Камера в спалах

Вечір обіцяв бути незабутнім. Пісок. Ніжки мокрі й голі. У Лексі неквапливо визирає білизна з-під пляжних шортів, а на пляжі волає гучна, але така непримітивна, вечірня й вайбова музика.

— Еххх, щось розкисла я, — відкинулася на спинку холодна подруга.

— Чого це ти? — питає Адма.

— Дійсно чудовий вечір, ми тут такі на чілі, а ти нам його псуєш, — додала Стессі.

— Брехушка, — штовхнула в спину Лексі дівчину.

До цього часу до дівчат підійшла Ніколь.

— Дівчатка, вода — чай, ходімо зануримося. Я когось покатаю, як на катамарані, буде весело. Ну? Хто зі мною? Я тут сохнути, поки є така крута нагода, не збираюся. Я взагалі не збираюся з води вилазити, — вона намазюкала собі ніс кремом від сонця, хоч від сонця не залишилося майже нічого вже давно. Була сьома вечора, і вечір тільки починався.

— Так, давай, і нам крему не забудь на пику намастити, — віджартувалася Лексі.

— А ти хочеш, моя солоденька?

— Спробуй — і дізнаєшся, — підморгнула Лексі з брудною посмішкою.

— Ого, сама Лексі кличе на бійку в піску.

— А ти напрошуєшся, мала?

— Так, я ж тебе перекину.

— Ні, це я тебе перекину. І у воду.

— Ходімо дізнаємося, дорогенька. Лузеру мажемо пику кремом, всі четверо.

— По руках, — вже встала й підбігла Лексі.

Поки дівчатка дуркували, ще двоє залишилися на пляжі оберігати їхні речі.

— Як думаєш, вони зміняться? — спитала Адма у Стессі.

— Пф, ніколи.

— І я так думаю.

— А щодо тебе?

— Чи я змінюся?

— Ні, підеш у воду?

— Так, тільки не бризкайся.

— По руках, ходімо, подруго. Тільки цих двох пришелепкуватих обійдемо, бо вони тут пів моря вилиють одна на одну, і ми потрапимо під руку.

— Авжеж, Стессі, ти, як завжди, права.

— Ну?.. Скільки можна? — підбігла до них Ніколь. — Лексі вас чекає.

— Не дочекаєтеся, мокрі монстри, — сказала Адма з ледь помітною посмішкою, але ще менш виразним обличчям.

— Це ти мене назвала мокрою? — і, не чекаючи, взяла жменю піску та вплюхнула їй майже на верхівку стегна.

— Біжи, — сказала Адма й уже приготувала дві пісочні бомби в руках. — Я вам зараз влаштую фаєр-шоу, подруги. Таке, що не забудете.

— Допомога? — неквапливо уточнила Стессі.

— Завжди. Заряджай, — і вручила їй купку мокрого піску, яку наліпила, поки ті говорили.

— Це буде боротьба століття, тримайся міцніше, — сказала Адма Стессі й влетіла до інших дівчат у воду.