3 + 7

   ІІ

«Може шо-небудь начвóрить та вєдьма. Ну от така вєдьма, прóйде, може жінка така буть. Знаєте, всякіє є відьмарє´. […] Шо-небудь таке зробить. Може шось і корові зробить, може шось і курам, і людям. Шо хоч може зробить. А як забрала, — молока нема, — то треба йти по знахурáх шукать. Да й шукаю раду».[1928]

                                      Володимир Галайчук » Українська міфологія

Третя відчула, як сіпається брова. Раз. Ще раз. Жінка на мить сильно примружила очі. Відкрила. Краще не стало. Причина її нервового тику дивилась на неї величезними зеленими очиськами й усміхалась аж на кутні зуби. Третій на мить здалось, що це непорозуміння хотіло обійнятись та, на щастя, лишень протягнуло до неї свою маленьку долоньку. Немов доросла, ага.

- Дитино, вештатись ночами по парку не найкраща ідея. Твої батьки хіба не чекають на тебе вдома? - жінка зробила спробу проігнорувати очевидне та дати цьому своє пояснення. Перед нею просто дівчисько, яке заблукало вночі  у великому міському парку, щасливе від того, що зустріла дорослого, який вкаже правильний шлях. Так, це було б ідеальне пояснення. Аж поки дівча не затарахкотіло зі швидкістю кулиметної черги.

- Я не дитина! Просто не дуже висока. Я - Сьома! А ти, мабуть, Третя? Берегиня сказала мені, що ти чекатимеш тут на мене. Я ледве знайшла тебе, ти так далеко забралась. Хоча ні, цей парк просто заріс, як той ліс у моєї бабці в селі, а я там постійно гублюсь. От і зараз трохи заблукала. Та я більше не буду, чесно! Я знаю, що маю бути біля тебе в потрібний час. Ти не подумай, я відповідальна, чесно, я буду сильно старатись! Берегиня говорить, що я сильна чарівниця, а Марія Павлівна, моя класна керівничка, каже, що знання це основне, а досвід наживне, а я вчусь швидко, так що не хвилюйся! Ти тільки говори мені якщо щось не так, я зроблю як треба. Я так щаслива, що нарешті маю свого напарника! Я не думала, що серед обережників жінки теж бувають воїнами, думала всі, як я, чарівниці. Але ти така...ну...ти точно не боїшся вночі парком ходити. Я багато говорю? Ти мені говори, якщо так, бо тато каже, що я не можу припинити базікати, коли нервую. А я так нервувала! Хвилювалась, хто ж буде моїм воїном. А ти така класна! 

Це жарт, це точно жарт. Можливо Перший вирішив її розіграти? А що, в старості у будь-кого можуть диватства з'явитись. Сидить, мабуть, десь у кущах та регоче з неї. А ця малявка може бути його внучкою.

Третя розуміла, що насправді всі її припущення - повна дурня. Та хіба під це безупинне тарахкотіння у голову приходять розумні думки? Наприклад, чому Берегиня її не попередила? І за що ж так не любить?

- Твій тато правий. Ти багато базікаєш. Хіба Берегиня не навчала тебе, що не можеш розповідати про себе все підряд? Ти ще скажи у якому селі живе твоя бабця і в якій школі викладає Марія Павлівна. Навіть не думай, кажу! Я не маю того знати, зрозуміла?

Дівчина відкрила рота, бажаючи щось додати та при погляді на Третю зупинилась, вирівнялась та вирячилась на неї, немов цуценя. Мале, наївне, готове подружитись з тобою тут і зараз, навіки вічні. Третя важко втягнула у себе повітря, ковтаючи всі не дуже гарні слова, які зараз так сильно жадали вирватись. Але, очевидно, відтепер їй доведеться краще контролювати цей бік своєї натури. Бо не вистачало, щоб довід цієї дрібної обережниці розпочався саме з цього.

- Ти ж знаєш куди і навіщо ми йдемо? Ти взяла все необхідне, підготувалась? - Третя все ж стримала питання про те, чи мала Сьома закінчила навчання у Берегині. Інакше ніколи не стала б обережницею вже зараз. Та при погляді на це дівча так і кортіло ще раз переконатись.

- Так-так, звісно! Ось, тут збір трав, баночка з дьогтем, заговорені стрічки та свічки...мотузка з кропиви. Ой, так руки напекла з нею, але заговорила та сплела, як Берегиня веліла... - Сьома, з ентузіазмом наївного стажера на першій роботі, підхопила свій маленький рожевий рюкзачок та взялась демонструвати його вміст Третій, а між тим всім поблискували то люстерко, то блиск для губ. Коли дійшло до мотузки, виявилось, що в неї заплутались яскраво-лимоні навушники.

Дівча знітилось, а Третя лиш ще більше стиснула губи, що сказало Сьомій більше всіх слів. Але Сьома, швиденько виплутуючи навушники, втішила себе думкою, що принаймні дуже швидко вчиться розуміти Третю без слів. А це ж головна запорука успіху у їх справі! 

Матінко мила, як же ж вона хвилювалась перед цією зустріччю. Її перша справжня справа! Її перший напарник! Можливо вона й не думала раніше, що жінки теж бувають воїнами та лишень один погляд на Третю змушував її трепетати та поводитись так недолуго. Справжнісінький обережник, ось, стоїть біля неї, варто руку протягнути і можна доторкнутись. До мрії. Її власної мрії, яка почала збуватись в той день, коли її призвала Берегиня. Вона тепер - Сьома. Її улюблене число, хіба не знак того, що все буде гаразд?

 Все дитинство вона зачитувалась казками про Берегиню та її обережників, скупила всі комікси, які тільки могла знайти, обвішала кімнату постерами та могла годинами пропадати на фан сайтах, де хоч інколи проскакували розповіді очевидців та скупі, розмиті фото й відео. А тепер сама дізнається, що з того було правдою. Тепер вона саме буде обережником, боротиметься зі злом та оберігатиме людей! Так захопливо та хвилююче! І так страшно...а раптом у неї не вийде? Ця думка лякала її більше ніж майбутня зустріч з невідомим. Хоча, тепер до списку фобій можна додати й важкий погляд Третьої.

-Можемо йти, так? - схвильовано спитала Сьома, заховавши навушники до кишені улюбленого червоного піджака.

-Так, зараз. Твої наручі? - Сьома підхопилась та швиденько закачала рукави, демонструючи Третій широкі, повністю вкриті вишивкою хрестів у ромбах, колохрестів та кресу - рівностороннього хреста, тісно зашнурованих  наручів. 

Вона як зараз пам’ятала, як Берегиня розповідала про їх значення. Хрест символізував зоране поле, а ромб навкруги межу, яку не може перетнути нечисть, колохрест був знаком сонця, а крес - вогню, символу очищення від усього лихого. Ці наручі були подарунком Берегині, мали захищати та допомагати їй. І Сьома щиро раділа подарунку й тому, що живе у часи, коли має змогу вільно носити їх та не дістати неприємностей.