День 37. Моя ба

Моя бабуся була майстром з незручних питань. Її треба було взяти у розвідку, вона б виявила всіх шпійонів і витрусила б з них всі таємниці просто задаючі питання.

Вона була тим крейсером, що у 60-ті врятувала сім'ю від боргів. Мого кришталево чесного в роботі діда по-крупному підставили на високій посаді, тож челнокуючи до МСК, підробляла, закрила борг і прогодувала сім'ю.

Бабуся була всевидючою. Все про всіх знала, їй всі були цікаві. Зробити їй подарунок було неможливо, а щось сховати в хаті – тим паче. Її ніби магнітом притягувало туди, де ти щойно поклав заначку / листа / щоденник / фото. Вона не бачила, не була присутня, та її ж і в хаті не було, ця жінка взагалі на городі порпалася, до якого 40 хвилин пішки. Але якщо ти десь щось за її відсутності сховав, будь певен: за черговим прибиранням або й раніше їй чомусь захочеться саме туди, де місце схову.

Вона була неможлива, коли була впевнена в своїй правоті. Переконати її в чомусь, чого вона не хотіла – це все одно, що битися головою об гранітну стінку. Сам покалічишся, а на стіні ні подряпинки не залишиш.

Вчила зі мною на ніч глядячи таблицю множення. Ото ляжемо вже спати, а вона зі свого ліжка в темноті: "Так, ану давай повторимо множення на 6. – Ну ба-а. – Ну чого ти, то ж треба, давай..."

Сердилася, коли я їй наперед вангувала, що буде в наступних серіях улюблених серіалів. А потім при наступній зустрічі: "І звідки ти ото знала".

Ліпила чудові вареники, готувала смачнючу затірку і робила божественно смачну кабачкову ікру, завжди все відважуючи на око. Не уявляла себе без городньої трудотерапії і важко переживала зиму, вичікуючи – коли ж вже на підвіконня можна потикати розсаду.

Кожного разу, коли відправляла мене в малинник збирати ягоди в кружечку, проводила чіткий інструктаж. "Ну ба-аа. Я вже знаю. Ти вже мені говорила. – Ні, ну стій, ти послухай..."

Бабуся прекрасно співала. Які у нас бували вечорові співи на два голоси!.. Навіть в останній свій вечір, який вона провела у свідомості, її душа дочекалася мене. І ми тихеенечко проспівали всі її улюблені пісні. Наступних кілька днів вона марила. А потім тихо пішла в інші світи.

А як вона ганяла мене за уявні цигарки:

– Дивись мені, якщо почнеш курити, я тебе приб'ю.

– Ба, та якщо я вирішу почати курити, ти мені не заборониш.

– Ні, забороню!

– Не заборониш, якщо я захочу. І не приб'єш, бо ти мене любиш.

Ця дискусія, що іноді бігала по колу, доводила її до люті, бо я таки була "правішою". Ну і я в принципі не люблю ні дим цигарок, ні запаху інших сучасних цмудилок. Так шо, ба, в цьому можеш бути спокійна десь там, де ти зараз є.

Тебе давно нема. Але, моя хороша, якщо вірити буддистам, то ми ще з тобою зустрінемося.

Якщо вірити християнам, то, можливо, теж.

Як би ти нас всіх не сварила і не виховувала, я знаю: як безмежно ти нас любила, своїх дівчаток – доньок і внучок.

Саме тому ти згадуєшся сьогодні мені, у День кохання та любові як та, що любила життя, любила жити і любила всім серцем своїх рідних.

Люблю тебе, ба