День 32. "Чому тебе люблять більше?"

– Е-е-ех, і чого вони ото люблять тебе, а не мене? – протяжно видихнув Понеділок до П'ятниці.

– Ай, не заздри, – не обертаючись відмахнулася красотка і продовжила чепуритися на затяжну вечірку.

– П'я, ти скоро? – в дверях намалювалася по-дивацьки вдягнена Субота. – Я тебе вже жду, жду. Фух, втомилася.

– Е, ти чого так одягнена? – встряг Понеділок. Субота дуже знайомо відмахнулася:

– Ну бо комусь я гульки, – виставила ніжку в звабливій панчішці, та ще й у туфлі на височезному підборі, – а комусь я родинний день, – на другій нозі була штанина від рейтузів, а ще й до того м'якенький тапочок. – Короче, не питай. Так, П'я, зібралася?

– Я!.. готова. До-о тан-ців! Йу-ху!

І дві мадами голосно виплескуючи емоції, накопичені за тиждень, помчали на гульки.

Понеділок залишився у тиші один.

– Знов сумуєш? – зазирнула в кімнату Неділя. Якась лагідна, ніжна і трохи лірична. – Пішли краще чаю вип'ємо.

– Чому мене не люблять?

– Чому не люблять? Я тебе люблю.

– Та то я знаю. Але ж люди мене не люблять.

– Не тебе. Вони початок не люблять. Будь-який. Їм страшно. Вони неохоче вступають у нове русло. А ти ж саме про це. Твоя задача розпочинати.

– Угу, як твоя – завершувати.

– Так, завершувати, – лагідно погодилася Неділя. Ти не дивись на цих гуляк – Суботу із П'ятницею. Вони людям дуже потрібні. Ми всі дуже потрібні, кожний по-особливому.

– А я? Як важливий я?

– А ти наш початок. Без тебе нічого б не було.

Понеділок протяжно видихнув. Але йому стало легше. Ніби сповідала Неділя його.

– Добре, – ляснув по колінам, енергійно підвівся, – то що, йдемо пити чаю?

– Ходімо, дорогенький мій, ходімо. Розкажеш мені свої плани. А я якраз трохи підготую людей, щоб їм легше було йти в нове, в твої обійми.