День 18. "Моя прєлєсть"

– Перстень мій!

– Гріндевальде, ем... ти помилився всесвітом та епохою.

– А, дійсно, чого це я? Хоча... яка ж вона прекрасна, моя прєлєсть...

– Арагорн! Швидше! Перстень вже на нього впливає!

– Гендальфе, він позбавив мене меча. Щось пробурмотів, змахнув рукою...

– Дідько! Леголасе?

– Потрощив мої стріли магією.

– Гімлі!

– А його перетворив на цуценя, – незворушність Леголаса вражала.

– Я його затримаю!

Гендальф змахнув ціпком, щось спалахнуло, тріснуло.

"ТИ ЙОГО НЕ ЗА-БЕ-РЕШ!"

І... Перстень опинився на підлозі – Гімлі повернувся в людську подобу – Арагорн з Леголасом вибігли з зали у пошуках гобітів –

Хлоп!

"Трансгресував, – зрозумів сивочолий маг. Ну що ж, надішлю звістку із орлами Дамблдору. Хай шукає Гріндевальда серед своїх. Це не наш Саурон, але теж накоїть біди, якщо його вчасно не зупинити".

Почулося рипіння – відкрилися дверцята старовинної шафи:

– Заходь, Аслане, заходь, друже.

Величний лев граційно увійшов у простору залу.

– Це вже той хаос, що ти передчував?

– Це лише початок.

Представники прадавньої магії двох світів помовчали. Їм не бракувало слів. Просто звуки були зайві.

– «Всім великим змінам передує хаос».

– Знаю. Знаю... Але так хочеться вберегти всі народи Середзем'я і ваших світів.

– Ми не зупинемо зміни. Лиш зможемо дати нашим народам опору в новому, зміненому світі.

– Я вірю в їх серця.

– Я теж, друже, я теж.

А десь у Годриковій западині ще молодий Альбус розгорнув листа. Це був початок.

І лиш мудрий фенікс Фоукс знав, що в цій війні вони переможуть.