День 12. Твоя кава

"Вона тебе знайде. Твоя кава. Невідомо як і якими шляхами, а все ж"

1. Ранок 1 січня 2022 року був не просто тихим, а безмежно тихим. Новорічне гуляння з туристами (в житті я гід, екскурсовод, супроводжуюча) на хуторі під Полтавою видалося цікавим, активним та шумним. Ранок подарував максимальний контраст.

Вже не спалося. Хоч до максимально пізнього туристичного сніданку було ще купу часу.  Хотілося розпочати новий рік. І бажано з кави. А де її взяти?

Готель на виїзді. Тут взагалі нічого нема. І не тому що все спить. А просто нема.

На вулиці сніжно, морозець і безлюдь. Покрутилася довкола готелю. Розмірковую: чи взяти таксі, доїхати до центру, покавувати (якщо там хоч щось о такій порі після новорічної ночі відкрито) і повернутися. Все! Примарний кавовий запах виманює. Рішуче крокую повз рецепцію в номер за грошима. Пригальмовую біля заспаного адміністратора. Довкола нього пахтить кава! Під столиком рецепції, захована від очей, поставлена малесенька кавомашина. За пару хвилин медитую із ароматним напоєм на лавці під ялинкою обік готелю. Ум!.. Краса

2. Ніч провели на кордоні. 5 годин. Застрягли на українському – в області включилася тривога. У нас якраз зібрали паспорти... і поки тривога тривала – митна служба і прикордонна не працювали. Правило таке. Отже ми застрягли. Я і повний автобус дітей із кількома вчителями (всього 89 чоловік). Нарешті виповзли. Пройшли. І їдемо глупою ніччю десь по Румунії. Зупиняємося на якійсь незапланованій зупинці, ну бо вже всім треба. Йду за юрбою, що ринулася штурмувати сонний кафетерій із "кімнаткою щастя".

Очі мої розплющені, ну бо я на роботі. А свідомість спить, ну бо глупа ніч. Хронометр і функція: "пришвидшити туристів, всіх порахувати і не забути" включена і працює в автономному автоматичному режимі.

Аж тут свідомість прокидається, бо бачить чудо! Джезву і пісок. Тут. Варять. Каву. На піску. Вау!

Ця нічна кава десь посеред румунської траси була дуже вчасною.

3. Ранок видався не те шоб метушливим, але точно стрьомним. Коли після гучної ночі ще й ранкова тривога. А вам з туристами в тур. Туристи (шальоні люди) вже на посадці. А водія ще нема "У мене тут наді мною летить ракета і шахед. Я поки виїжджати не буду". Таки у віконечко затищщя запихаєш людей у бусік – і чимдуж з міста. Бо за містом в нарямку туру безпечніше.

І от вона перша локація. Туристи повагом вивалюються з автобусу. Їх можна зрозуміти – безсонна ніч, адреналіново-нервовий ранок. На природі видихають. Є трохи вільного часу – побродити, пофотаграфуватися.

А кави хочеться!.. та ж тут її нема – ліс, кар'єр, краса і нуль кави. Хоча...

Обок під дерев'яним навісом за столиком порається якийсь чоловік. Привертає увагу портативна пічечка.

– А це у вас екскурсія?

– Так. Та от, виїхали видихнути.

– Та я теж. От, каву готую.

– Каву?!

І за пару хвилин я видихаю і ніч, і ранок. Натомість вдихаю аромат кави із присмаком димку від соснових щепок. Фуууух.

Із першим ковтком фокусується зір, дихається чистим лісним повітрям на повні груди і відчувається мить життя.

Мабуть, у Всесвіті існує спеціально твоя кава, яка приходить неочікувано, але дуже вчасно, щоб помітити і відчути мить життя.