День 9. Королева

Вольовий і рішучий. До біса харизматичний. Завжди творець своєї долі. З посмішкою, що збивала з ніг. Бездонно-блакитними очима, що враз причаровували всіх. Він миттєво отримував те, чого хоче. А тут, щось несподіване.

Вони зустрілися на вулиці. Вона така красива і він такий впевнений у собі.

Намагався до неї підійти, вона не підпускала. Він не звик до відмов. Сердився.

А їй було байдуже. Велично та спокійно змінила свою локацію. Він аж топнув, наблизився. Та марно, красуня пішла геть.

Пропав апетит. Нервував. Мотав нерви оточуючим. Псіхував. Мріяв про неї.

На ранок знову побачив химерну красуню. Та на цей раз милостиво дозволила підійти ближче. Наважився.

Крок. Крок. Ще крок – і...

– Ма-ма!.. Вона знову втекла!

Розпач і туга. Плач трирічки. Найхаризматичнішого і найсамовпевненішого хлопчика всього району. Зазвичай вистачало включити "сирену". Або дістати з кишені харизматичну усмішку. Зазирнути жертві бездонно-блакитними очима в очі... І все миттю купувалося, виповнялося, збувалося і здійснювалося. Бабуся так і називала "мій маленький маніпулятор".

Але тут! Красуня вперше відмовила йому. І все. Запала в душу. Тепер хотів саме її уваги.

Істерики лиш мотали нерви домашнім.

Шантаж лиш виснажував, бо об'єкту натхненного шалу було байдуже.

Несподівано погодився з мамою. Вирішив спробувати доброту. І...

Після тонни його зусиль, моря сліз, кілометра нервів батьків, вона нарешті змилостивилася. Підійшла. Прийняла. Але так само залишалася гордовито-незалежною.

– Кицюню, ну йди до мене, я тебе погодую.

– Няу...

Він навіть не здогадувався, що в його серці поселилася ніжність. В домі ж з того часу з'явилося недоторкане місце для королеви кішки. Її так і назвали – Королева.

Ну що ж, одна красуня в результаті сильно відрихтувала поведінку одного шалопая. Але то вже зовсім інша історія.