День 3. Вогники життя

Спогади – цікава і водночас дивна субстанція. Що фіксується нами? Що запам'ятовується, лишається в пам'яті? Однорого разу, проживши певні моменти життя вдвох, переказували потім одне одному пройдений період. І от відкриття! Кожен згадав щось своє, і часто геть не те, що хотілось би іншому.

Сьогодні тема дня – спогад. Гортала фотографії, впорядковувала інформацію і...

Як я поспішала пройтися чи пробігтися всіма новорічними локаціями на самому початку 2022 року. Ніби щось гнало мене і підганяло: "Встигни! Поглянь! Зафіксуй! Запам'ятай!"

Тоді у Харкові був флешмоб: сфотографуватися на площі Свободи біля найбільшої ялинки України. Так, ну й що, що вона та сама з року в рік. Харківці знають історію: колись надцять років тому живу красуню замінили на штучну (здається, ми такі на той момент були єдині в Україні). О, скільки було дебатів і "проти", і "за". Найгучніший був аргумент: "Це екологічно. Не будемо рубати живі дерева, не будемо збільшувати сміття після свят. Ця штучна – раз вклали кошти, то більше не будемо". Спочатку було дивно, потім в черговий рік звикли. Потім ялинка, на якій щороку змінювалося програмування до освітлення, стала по-своєму цікавим впізнаваним символом харківських новорічних свят.

Всі харків'яни азартно поспішали до красивих освітлених локацій, яких рясно було написано по всьому центру міста. Справді була справжня казка. Але того січня мені все здавалося, що мало, внутрішня чи то чуйка, чи то дзига вимагала ще!

На Різдво майнула до Києва. Ялинка на Софійській своєю атмосферою тактовно римувалася із правічною мудрістю Софії. Поділ гомонів ярмарком. Ковзанка і колесо огляду прикручувала увагу, аромати глінтвейнів розлягалися на всю шир, ліхтарики гірлянд миготіли, галасливий гомін пульсував самим життям... І лиш Дніпро у ранніх зимових сутінках ніс свої темні води майже нечутно.

Повернулась до Харкова, знову припала до рідного святкового вбрання. А відчуття, що недостатньо мені вогників. Підбила маму – і ми разом на два дні майнули у Дніпро – там вперше за довгий час створили красивенну красу з ліхтариків: "То ми на Харків рівняємося",  – коментувала знайома. І лиш тоді настало відчуття наповненості. Ніби заповнила якийсь резерв тими різдвяно-новорічними відчуттями і спогадами.

Хто ж знав, що цей запас знадобиться.

З того часу бачила новорічну Варшаву, різдвяний Львів, святково вбраний Київ. В цьому році одним днем побувала у різдвяно-вишуканому Відні. А мимоволі згадується та новорічна ялинка у Харкові, біля якої у січні 2022 року ми так і не сфотографувалися: "Та ще встигнемо. Або наступного року точно сфотографуємося". І все ж буквально біжучи через площу Свободи з іншої сторони від ялинки зробили кадр "ми і ялинка навскоси". Ще сміялися, що такого кадру точно ні у кого нема.

Якщо ви не були у Харкові – площа Свободи – це 11 га. Ялинка була більше 40 метрів заввишки – меншенька просто загубилася б на такому просторі. Навскоси – це по діагоналі по відношенню до ялинки, але вона – домінанта, все одно попадала в кадр.

В цьому році – раділа, коли бачила світлини із новорічним Харковом. Велика кількість локацій, різноманітні інсталяції. Це те, що тримає маківку і нагадує, що триває життя. Так, воно триває. І рідному залізобетонному Харкову потрібні ці острівці краси. Потрібно, щоб живило, щоб підтримувало рідних харків'ян і щоб спліталася енергія життя.