Епілог.

Минуло п’ять років.

Сніг падав великими тихими пластівцями, вкриваючи подвір’я білою ковдрою. «365-дім» більше не був декорацією для шоу. Він став домом. Справжнім. Живим. Наповненим дитячим сміхом, запахом кориці й теплом, яке не вимірюється камерами.

— Маааамо! Тато знову сховав мій подарунок! — пролунав дзвінкий голосок.

Елла обернулася від ялинки й усміхнулася.

— Доммі, у нас правило: тато ховає — ти шукаєш, — сказала вона, поправляючи гірлянду.

Трирічний хлопчик із темними очима й такою ж усмішкою, як у батька, серйозно насупився.

— Але він ховає дуже хитро!

— Бо я професіонал, — почувся голос Деймона з коридору.

Він з’явився з кухні з тацею гарячого какао — одне з маршмелоу було виразно надкушене.

— Ти знову вкрав у дитини? — з удаваною суворістю спитала Елла.

— Я провів дегустацію безпеки, — усміхнувся він. — Раптом гаряче.

Доммі підбіг до нього й обійняв за ноги.

— Тато, ти найкращий… але хитрий!

— Це комплімент, — підморгнув Деймон.

Елла дивилася на них і відчувала, як у грудях розливається те саме тепло, яке вона колись давно вважала втраченою казкою.

Тепер вона знімала не гучні шоу, а тихі, чесні історії — про людей, про добро, про життя. Без скандалів. Без фальші. І вперше була по-справжньому щасливою у своїй роботі.

Деймон більше не тікав від минулого. Він говорив про нього відкрито. Допомагав благодійним фондам. Будував не образ — а життя.

— Елло, — тихо покликав він її, коли Доммі побіг до ялинки. — Є ще один подарунок.

— Ти ж сказав, що всі під ялинкою, — здивувалася вона.

— Цей — не під ялинкою.

Він підійшов ближче й узяв її за руку.

— Він у серці.

Він обережно дістав маленьку коробочку.

— Ти ж моя дружина вже три роки, — усміхнувся він. — Але я так і не перестав просити тебе вибирати мене щодня.

У коробочці було тонке кільце з маленькою сніжинкою.

— На згадку про ті дні, коли Різдво врятувало нас одне для одного.

Елла відчула, як на очі навертаються сльози.

— Ти завжди був моїм Різдвом, — прошепотіла вона.

У цей момент Доммі підбіг до них із коробочкою в руках.

— Я знайшов! Я знайшов! — радісно вигукнув він. — Це зірка для ялинки!

Вони разом підійшли до ялинки. Деймон підняв сина на руки, Елла тримала його за плечі. І коли зірка засяяла на верхівці, світло заповнило весь дім.

— Тепер у нас справжній різдвяний дім! — сказав Доммі.

— Він завжди був справжнім, — відповіла Елла. — Просто тепер у ньому є ти.

Деймон обійняв їх обох.

— Колись я думав, що Різдво — це втеча, — тихо сказав він. — А тепер знаю: це не день у календарі. Це люди, з якими ти вдома.

За вікном падав сніг. У каміні потріскували дрова. У домі пахло мандаринами, ваніллю й любов’ю.

І так, як колись мріялося лише в казках,
їхнє Різдво тривало не 365 днів.

Воно тривало вічно.