Розділ 12.

Новини розлетілися швидше, ніж падав сніг того ранку.

Заголовки кричали з екранів:
СКАНДАЛ У ПРЯМОМУ ЕФІРІ
ПРОДЮСЕРКА РОЗКРИЛА ПРАВДУ, ЯКУ ПРИХОВУВАЛИ П’ЯТЬ РОКІВ
ДЕЙМОН НЕВИННИЙ

А під цими заголовками було інше, дрібніше, але болючіше:

ЕЛЛУ ВІДДАЛЕНО ВІД ПРОЄКТУ.

Вона сиділа на підвіконні своєї квартири, загорнувшись у светр, і дивилася, як сніг повільно лягав на дахи будинків. Телефон мовчав уже кілька годин. Колеги не писали. Керівництво не телефонувало.

Шоу більше не було її.

І дивно… їй не було порожньо.

Було страшно.
Було тихо.
Але не порожньо.

Позаду почувся шурхіт. Вона не оберталася — вона знала, хто це.

Деймон підійшов і обережно вкрив її пледом.

— Ти мерзнеш, — тихо сказав він.

— Мені добре, — відповіла вона. — Просто… незвично.

Він сів поруч.

— Через мене ти втратила все.

Елла повільно повернула голову й подивилася йому в очі.

— Ні, — м’яко сказала вона. — Через тебе я нарешті не втратила себе.

Він затамував подих.

— Шоу хотіли закрити. Менше ризиків. Менше правди. Більше красивої брехні, — сказала вона тихо. — А я більше так не можу.

Він узяв її за руку.

— Я не знаю, що буде зі мною далі. Мені ще доведеться відповідати на сотні запитань. Давати інтерв’ю. Дивитися в обличчя людям, які вірили в мою провину.

— А я не знаю, чим буду займатися завтра, — усміхнулась вона. — Але я точно знаю одне: я не хочу більше жити чужим життям.

За вікном хтось наспівував різдвяну пісню. Десь у дворі засміялися діти. Світ жив далі.

— Ходімо, — раптом сказав Деймон.

— Куди?

— До «365-дому».

Вона завмерла.

— Але… це ж частина шоу.

— Це завжди було частиною мене, — відповів він. — А тепер я хочу, щоб воно стало частиною нас. Без камер. Без сценарію. Просто — Різдво.

У «365-домі» було темно. Лише гірлянди світилися м’яким золотом. Усюди — ялинки, свічки, теплі пледи, запах хвої та какао.

— Ти жив у Різдві, бо тікав від минулого, — тихо сказала Елла. — А тепер?

Він підійшов до головної ялинки й увімкнув зорю на верхівці.

— А тепер я хочу жити ним разом із тобою. Не тікаючи.

Він обережно взяв її обличчя в долоні.

— Я не можу обіцяти ідеальне життя, — прошепотів він. — Але я обіцяю справжнє.

— Мені ніколи не потрібне було ідеальне, — відповіла вона. — Лише живе.

Він поцілував її не як у фіналі шоу.
Не як на камеру.
А як чоловік, який нарешті більше нічого не боїться втратити.

Сніг за вікном падав густіше.

І вперше за багато років
Різдво не було шоу.
Воно було домом.