Розділ 10.

Зйомки того дня проходили у старовинному різдвяному ярмарку на площі. Ліхтарі світили м’яким золотом, пахло карамеллю, глінтвейном і хвоєю. Усе виглядало казково — надто казково для того, що відбувалося всередині Елли.

Вона стояла за камерою, механічно віддаючи команди команді. Її погляд раз у раз знаходив Деймона. Той усміхався глядачам, дітям, камерам… але жодного разу не подивився на неї.

Наче між ними пролягла невидима стіна.

— Фокус на Деймона, — тихо сказала Елла оператору. — І на гостю з благодійного фонду.

Жінка років тридцяти п’яти, у світлому пальті, з сумними очима й дивною напругою в поставі, підійшла до Деймона для інтерв’ю. Елла вперше її бачила. У документах вона проходила як Софія Моралес, координаторка благодійних програм.

І саме в ту мить, коли камера почала запис, Елла побачила, як обличчя Деймона змінилося.

Він зблід.

Майже непомітно. Але Елла це помітила.

— Дом… — вирвалося в жінки пошепки, перш ніж вона встигла зупинитись.

Мікрофон це не зловив.

Але Елла — зловила.

Її серце впало кудись у шлунок.

Інтерв’ю пройшло дивно. Надто стримано. Надто обережно. Вони майже не дивилися одне на одного. Немов боялися.

Після завершення запису Елла швидко зняла навушники.

— Перерва десять хвилин, — сказала вона команді. — Я перевірю звук.

Насправді ж вона рушила за Софією.

Жінка відійшла за лаштунки, але різко завмерла, коли Елла тихо промовила:

— Ви назвали його не тим ім’ям.

Софія повільно обернулася. Її обличчя змінилося.

— Ти… вона, так? — тихо спитала вона. — Та сама продюсерка.

— А ви — та, що знала Домініка, — відповіла Елла прямо.

Кілька секунд вони просто дивилися одна на одну.

— Він не сказав тобі, хто він? — з гіркою усмішкою запитала Софія.

— Ні, — прошепотіла Елла. — Але я знаю, що він втік. І що через ту історію… хтось зник.

Софія різко вдихнула.

— Не «хтось». Мій брат.

Світ Елли похитнувся.

— Що?..

— Того дня, п’ять років тому, був різдвяний благодійний марафон. Домінік був продюсером. Блискучим. Чесним. Він збирав кошти для лікарні, де лікувався мій брат. — Її голос зрадницьки затремтів. — А потім гроші зникли. Усі.

— І всі звинуватили його… — прошепотіла Елла.

— Так. А мій брат не дожив до операції, — тихо сказала Софія. — А Домінік… просто зник. Для всіх він став злочинцем. А для мене — людиною, яку я ненавиділа п’ять років.

Елла ледь стояла на ногах.

— Але… якщо він винен… чому він тепер тут? Чому знову благодійність?

Софія опустила очі.

— Бо він не винен.

Слова впали важкими каменями.

— Що ви сказали?

— Гроші вкрали інші. Але всі докази… підставили проти нього. Він узяв на себе удар, щоб не зруйнувати чиюсь кар’єру. Чиюсь родину. — Софія гірко усміхнулася. — А заплатив за це своїм життям.

Елла відчула, як сльози наповнюють очі.

— Чому ж він не повернувся? Не сказав правду?

— Бо тоді під удар потрапили б інші люди. І тому він став Деймоном. Людиною без минулого.

У цей момент вони обидві здригнулися — за кілька метрів стояв він.

Деймон.

Він усе чув.

— Софіє, — тихо сказав він. — Досить.

Його погляд був спрямований лише на Еллу.

У ньому було все. Біль. Страх. Провина. Любов.

— Тепер ти знаєш, — тихо сказав він. — І тепер вибір за тобою.

Елла дивилася на нього крізь сльози.

— Ти дозволив мені закохатися… знаючи, що я продюсер. Знаючи, що правда все одно знайде мене.

— Я дозволив собі повірити, що хоч хтось побачить у мені світло, а не злочин, — відповів він.

Між ними зависла тиша.

І саме в цю мить Елла зрозуміла:
це — лише початок справжніх випробувань.