Розділ 3.

Наступного ранку Елла прокинулася від дзвонів.
Справжніх — дзвіночків, що лунали десь унизу, разом із сміхом і запахом гарячого шоколаду. Вона підійшла до вікна: площа Сноу-Вейлу вже кипіла від життя. Посередині — ялинка, прикрашена сотнями вогників, і натовп людей у червоних шапках, які щось святкували.

— Це ж фестиваль імбирного печива! — захоплено вигукнула Лора, коли вони спустилися вниз. — Ідеальна перша сцена для шоу!

Елла зітхнула.
— Ми приїхали знімати чоловіка, який святкує Різдво, а не місто, яке живе у казці.

Та вже за хвилину вона побачила Деймона — він стояв біля столу, прикрашеного стрічками, і роздавав дітям маленькі фігурки із тіста. Його сміх був щирим, теплим, і навіть камера, здавалося, ловила не просто зображення, а якесь сяйво навколо нього.

— Готові? — Елла взяла планшет, подала знак оператору. — Знімаємо перший день.

---

— Отже, Деймоне, — почала вона, підходячи до нього з мікрофоном, — скажіть, навіщо святкувати Різдво кожен день?

Він підняв погляд, а в куточках його очей заграли ледь помітні іскорки.
— Бо світ забуває, що дива трапляються не лише у грудні. А я просто... нагадую.

— А вам не здається, що це трохи… надто? — запитала Елла, роблячи нотатки на планшеті.

— Надто — це не святкувати нічого, — відповів він спокійно, і глядачі навколо вибухнули сміхом і оплесками.

Її губи самі розтягнулися в усмішку. Вона вже хотіла щось відповісти, але в цей момент з-за столу вибігла дівчинка з відром і, не дивлячись, хлюпнула в нього ложку розтопленої глазурі просто на Еллу.

— О ні! — вигукнула дитина. — Вибачте, міс!

Натовп засміявся. Елла застигла, вся в червоній глазурі, а потім почула, як за спиною хтось тихо каже:
— Тепер ви справді в дусі Різдва.

Вона обернулася — Деймон стояв поруч, тримаючи рушник, і в його очах світилася весела іскра.
— Ось, дозвольте допомогти.

— Це буде чудовий кадр, — озвалася Лора, ледве стримуючи сміх. — Елла Грей — продюсерка, що буквально відчула смак Різдва!

Всі сміялися, і навіть Елла, витираючи обличчя, не змогла не засміятися. Вона вперше за довгий час сміялася по-справжньому, не думаючи про камери, сценарії й дедлайни.

Деймон дивився на неї, і в його погляді було щось м’яке, невимовне.
— Ви гарно смієтесь, — сказав він тихо. — Це... заразливо.

— Обережно, — підколола вона, — ще заразитеся професійним цинізмом.

— Не думаю, — усміхнувся він. — Мені більше до душі віра в чудеса.

---

Того вечора, переглядаючи відзнятий матеріал, Елла зупинилася на кадрі, де Деймон витирає з її щоки глазур.
Камера вловила щось, чого вона не помічала вдень — його погляд.
Теплий. Занадто справжній.

Вона натиснула “пауза” і довго дивилася на зображення.
Її серце підказувало: це не просто шоу.
Це — початок чогось, чого вона не планувала.