Розділ 2.

Сніг падав великими м’якими пластівцями, вкриваючи все довкола білою тишею. Автобус, у якому їхала Елла, повільно котився вузькою дорогою крізь ліс, а за вікном миготіли засніжені ялинки, на яких подекуди виблискували гірлянди — ніби навіть природа тут вирішила святкувати.

— Ласкаво просимо до Сноу-Вейлу! — гукнув водій, коли автобус зупинився біля невеличкої площі.
Елла вийшла на холодне повітря, і її одразу огорнув аромат кориці, свіжої випічки та хвої. Містечко виглядало як з різдвяної листівки: маленькі будиночки з вогниками, крамниці, прикрашені вінками, діти, які сміялися біля ковзанки.

Вона вдихнула на повні груди й... посміхнулася.
Несподівано. Без камери. Без примусу. Просто тому, що було гарно.

— Елло! — покликала Лора, що саме тягла із фургона коробку з технікою. — Ти маєш це побачити. Це... він.

Вона повернулася — і побачила його.

Високий, у темно-зеленому светрі й коричневій куртці з хутром, він стояв біля свого магазину «Різдво 365» і прикрашав вивіску живими ялинковими гілками. Кожен рух був спокійний, упевнений, природний. На його обличчі грала тепла усмішка, коли він говорив із літньою жінкою, що принесла кошик печива.

— Це Деймон Рід, — прошепотіла Лора, ніби боялася злякати магію.

Елла мовчала. Їй здалося, що на мить усе навколо — сніг, сміх, світло — зупинилося.

Деймон підняв погляд і зустрівся з нею очима.
Ті очі — кольору зимового моря — були дивно знайомими, глибокими, такими, від яких важко відвести погляд. І коли він усміхнувся, Елла відчула, як щось тепле прокинулося всередині неї, хоча вона навіть не знала, чому.

— Ви, мабуть, Елла Грей? — його голос був низьким, спокійним, із легкою хриплинкою. — Продюсерка, яка хоче дізнатися, як це — святкувати Різдво щодня.

— Так, — відповіла вона, намагаючись виглядати професійно, хоча серце билося трохи швидше. — І ви, напевно, чоловік, який це робить.

— Саме так, — усміхнувся він і простягнув руку. — Ласкаво просимо туди, де свято не закінчується.

Вона потисла його долоню. Теплу, міцну. І в цю мить Елла точно знала: цей проєкт змінить набагато більше, ніж просто телевізійний рейтинг.

---

Пізніше, коли вони з командою розташувалися в готелі, Елла стояла біля вікна свого номера, дивлячись, як унизу Деймон запалює вогні на ялинці біля магазину. Його силует, у сяйві ліхтарів і снігу, здавався нереальним.

Вона взяла телефон, щоб зробити нотатку для сценарію, але замість робочих ідей написала лише одне речення:

> “Може, диво — це просто людина, яка нагадує тобі, як це — відчувати.”