Розділ 5: 365 Днів Після Чуда

СЕРПЕНЬ. КИЇВ. 16:30. ДАХ, З ЯКОГО ВИДНО ЖИТТЯ

​Минуло вісім місяців. Це був серпень — місяць, який Олена раніше ненавиділа за задушливу спеку, а тепер асоціювала з яскравим, безконтрольним сонцем.

​Вона стояла на даху нової будівлі в районі Оболонь, тримаючи в руках креслення. Це був фінальний етап проєкту «Smart City». Роботи йшли за планом, але тепер план був гнучкий, а не диктаторський.

​Поруч стояв Максим. Він мав на собі не светр з оленями, а світлу сорочку, хоча його засмаглі руки та вічно скуйовджене волосся все ще видавали в ньому любителя хаосу.

​— Бачиш, архітекторе? Ми це зробили, — Максим обвів рукою будівлі. — Вони стоять. І вони функціональні. І, що найголовніше, там не горять бенгальські вогні.

— Ми це зробили, — погодилася Олена. — Хоча я досі не вірю, що ти зміг змусити Кравченка звільнитися, просто засипавши його кабінет е-мейлами з різдвяними вітаннями та розрахунками його корупційних ризиків.

— Мій метод — це поєднання різдвяного настрою і шантажу. Називай це «Новорічний метод».

​Їхні стосунки теж вийшли з фази «вимушеного альянсу». Після тієї новорічної ночі на балконі, їхнє сусідство стало спільним життям. Його квартира 51 була все ще хаотичною, але тепер у ній була полиця, де стояв її діловий портфель, а її квартира 50 тепер пахла свіжою випічкою і хвоєю.

​РІК ПОТОМУ. 31 ГРУДНЯ. 23:45. НОВИЙ СТАРИЙ ГРАФІК

​Олена та Максим знову були на її балконі. За минулий рік вони встигли багато: Олена навчилася спокійно переносити відсутність чіткого плану, а Максим навіть встиг організувати свою ялинкову ферму як успішний соціальний бізнес, пообіцявши собі "жодного хаосу" у фінансових звітах.

​— Ти впевнена, що снігова куля досі працює? — запитав Максим, відпиваючи з чашки глінтвейну.

— Не знаю, — Олена засміялася. — Але вона виконала своє завдання.

​Вони були навідалися до притулку «Сонечко» кілька годин тому. Катруся вже підросла, і вона показала Олені свій новий малюнок: будинок, який був надзвичайно схожий на їхній «Smart City», але з великою кількістю квітів і усміхнених людей.

​А кришталева куля стояла на головній ялинці притулку. І вона дійсно працювала. Коли Катруся струсила її, золотий сніг закружляв, і вся кімната наповнилася світлом. Куля перестала руйнувати чуже життя і почала створювати надію.

​— У мене є подарунок, — сказав Максим.

​Він простягнув їй маленьку, акуратно загорнуту коробочку. Олена розірвала папір. Всередині було два квитки до Львова на січень. Без чіткого готелю, без графіку.

​— Я думав, ми поїдемо без плану, — сказав він. — Просто будемо гуляти і дивитися на старовинні дахи, які так схожі на ті, що були у твоїй кулі.

— Це... ідеально. Абсолютно нефункціонально, — вона підняла брову.

​— У мене теж є подарунок, — Олена простягнула йому свою руку.

​На її безіменному пальці тепер було обручку. Не з діамантом, а з тонкою, витонченою гравіюванням, що зображувало крихітну снігову кулю. Це було її власне, продумане до дрібниць, але абсолютно емоційне рішення.

​— Я вирішила не чекати, поки ти сплануєш. Ти можеш це зробити пізніше, — вона засміялася.

— Олено! Це... це не вписується в мій графік! — вигукнув Максим, але його очі сяяли.

​Він обійняв її міцніше.

​— З Новим роком, Олено. З Новим життям.

​Настала північ. Олена подивилася на вогні міста. Її проєкт був завершений. Її життя стало повним. Вона більше не боялася невідомого, тому що поруч був Максим.

​"Дива відбуваються не раз на рік," — подумала вона. — "Диво — це, коли ти нарешті дозволяєш життю статися.

Салюти вщухали, залишаючи в повітрі лише легкий запах диму та холод. Максим обійняв Олену, і вони разом дивилися, як стихає новорічна метушня.

​— Ти знаєш, — сказав Максим, відхиляючи її голову, щоб подивитися в очі, — коли ми познайомилися, я думав, що ти — це бетон і скло. Ідеально, але холодно.

— А я думала, що ти — це вічний, неконтрольований лісовий хаос. І ти мав рацію, — відповіла Олена. — Хаос був необхідний, щоб зруйнувати мій графік. Але ти помилявся в одному.

​Вона взяла його за руку, а її погляд був абсолютно серйозний.

​— Я завжди знала, що таке порядок. Я архітектор. Я можу його створити. Але ти навчив мене, що справжній порядок — це не відсутність хаосу, а гармонія з ним. Як моє життя з тобою.

​Максим усміхнувся, його очі наповнилися ніжністю.

​— Ти справді стала кращою частиною мого "Новорічного методу", Олено. І до речі... я все-таки спланував одну річ. На січень.

​Він простягнув їй запечатаний конверт. Це був не просто готель, а бронювання маленького дерев'яного будиночка у Карпатах. З каміном, без Wi-Fi та з видом на засніжені гори.

​— Я подбав про те, щоб там не було жодного "функціонального" мобільного зв'язку, — похвалився Максим. — Тільки природа. Тільки ми. І жодного плану.

— І жодних бенгальських вогнів, сподіваюся? — уточнила Олена, розкриваючи конверт.

— Жодних! Крім тих, які ми візьмемо з собою, — він посміхнувся, ухиляючись від удару.

​Олена засміялася. Вона відчула, що її серце наповнене такою теплою, нестримною радістю, якої не було в жодному її старому графіку. Вона поклала конверт на стіл.

​— Я чекатиму січня, Максиме. Але зараз, є один пункт, який ми маємо виконати.

​Вона повільно підійшла до своєї старої полиці у вітальні. На місці, де колись стояла снігова куля, тепер стояла рамка. У рамці був той самий, незграбний, але такий важливий малюнок Катрусі — кривий, але повний тепла будинок.

​— Це наш талісман, — сказала Олена, дивлячись на малюнок.

​— А це мій, — сказав Максим.

​Він простягнув їй руку. На її пальці, обручка з крихітною сніговою кулею, блищала у відсвіті салютів. Це було нагадування про те, що їхня історія почалася з магії, але продовжилася завдяки сміливості жити.