Розділ 19. Усі все бачать

У суботу, 24 жовтня, ще до того, як The Last Chapter почала виглядати як книгарня, весілля між полицями й невелика пожежна інспекція одночасно, Причина №7 уже встигла прожити в інтернеті кілька годин.

@marginnotes: Причина №7, чому я більше не ходжу на побачення. Бути процитованою не те саме, що бути почутою. Деякі люди запам’ятовують кожне ваше слово. І все одно не чують, що ви намагалися сказати.

Лів опублікувала це після правила двадцяти чотирьох годин, двох чашок кави й однієї спроби переконати себе, що Бен був просто “не її формат”.

Це було правдою.

І, як багато правдивих речей останнім часом, поводилося вкрай незручно.

Нейтан Коул репостив її близько полудня.

@NathanColeOfficial: Бути процитованою не те саме, що бути почутою. Здається, @marginnotes щойно сформулювала половину невдалих побачень книжкового світу.

Лів закрила Threads і сказала собі, що не перевірятиме реакції до вечора.

Вечір, на жаль, мав пройти саме там, де реакції, книжки, Гетсбі й Тео могли одночасно робити вигляд, що просто стоять собі поруч і ні на що не впливають.

До шостої вечора суботи The Last Chapter виглядала так, ніби книгарня одночасно готувалася до літературного вечора, весілля між полицями й невеликої пожежної інспекції.

Стільці стояли рядами між стелажами. Біля вікна мерехтіли гірлянди, які Макс називав “м’яким світлом осінньої меланхолії”, а Тео вперто вважав “двадцятьма сімома потенційними причинами короткого замикання”.

На столику біля каси чекали чашки, чай, кава, вино, кілька пляшок води й печиво, яке Мей охороняла від Гетсбі з рішучістю людини, що вже програвала цю війну раніше.

Поруч із печивом стояла табличка: Будь ласка, не годуйте собаку. Він уже вміє маніпулювати людьми.

Гетсбі сидів біля таблички й виглядав так, ніби це не попередження, а особиста образа.

– Він не маніпулює, – сказав Макс, проходячи повз із рулоном чорної клейкої стрічки в руці й кабелем через плече. – Він веде переговори з позиції пухнастої сили.

– Він учора з’їв три печива, дивлячись мені в очі так, ніби я руйную його дитинство, – відповіла Мей.

– Переговори були успішні.

Тео стояв біля останнього ряду й втретє пересував один зі стільців на кілька сантиметрів ліворуч. Стілець, на відміну від Мей, не висловлював заперечень.

– Якщо ти ще раз його посунеш, – сказала Мей, – я внесу його в програму вечора як окремого автора.

Тео завмер із рукою на спинці.

– Він стояв криво.

– Він стояв як стілець.

Макс нахилився під стіл, приклеюючи кабель до підлоги.

– Залиште стілець. Він уже прийняв свою долю.

– У цьому приміщенні долю приймають тільки після погодження зі мною, – сказав Тео.

– І саме тому всі ми хвилюємося за твоє особисте життя.

Мей підняла голову від списку гостей.

– Максе.

– Що? Я сказав “особисте життя” в широкому філософському сенсі.

Тео повільно обернувся.

– Ти маєш п’ять хвилин до того, як я доручу тобі рахувати паперові серветки.

– Уже порахував. Їх сорок сім, одна сумна і одна зі слідом зубів Гетсбі.

Гетсбі зберіг гідне мовчання.

Тео мав би нервувати через вечір. І нервував. Частково.

Подія була першою за довгий час, яку вони робили не просто як продаж книжок чи зустріч клубу, а як справжній вечір: локальні автори, читання, розмови, вино, люди, які могли заповнити книгарню голосами й залишити після себе не лише чеки, а й відчуття, що The Last Chapter ще потрібна місту.

Це було важливо.

Але, якщо бути чесним, його погляд повертався до дверей не через місцевих авторів.

Лів мала прийти.

З Чарлі.

Тео не знав, чому це мало значення.

Тобто знав, але не планував співпрацювати з цією інформацією.

Минулої п’ятниці вона стояла біля цих дверей під дощем і запитала, чи справді їхній вечір із флаєрами, чаєм, піцою й Гетсбі не був побаченням.

Він відповів, що ні.

Потім додав, що побачення спланував би краще.

І з того часу це речення поводилося як книжка, залишена на неправильній полиці: він проходив повз, бачив її краєм ока й не міг не думати, що треба щось із нею зробити.

Поки що він зробив лише одне: переставляв стілець.

Тео чудово розумів, що це не вирішує проблеми.

Стілець теж.

Двері відчинилися о шостій дванадцять.

Гетсбі підвівся так швидко, що табличка про маніпуляції хитнулася й мало не впала. Тео не обернувся одразу. Це був принцип.