Розділ 16. Без причини

У середу о п’ятій сорок сім Лів вийшла з видавництва й вирішила, що їй потрібен новий блокнот.

Це було неправдою.

Удома в неї вже було шість блокнотів. Темно-синій для “серйозних думок”, використаний рівно для трьох списків продуктів. Маленький із лисом на обкладинці, призначений для книжкових ідей, але заповнений паролями, які вона все одно не могла розшифрувати. І рожевий, подарований Чарлі, з написом “Геніальні плани”, де Лів записала лише “купити батарейки” і “не писати Деніелу”.

Останній пункт, на її думку, уже виправдовував існування блокнота.

Тому новий їй не був потрібен.

Але робочий день закінчився, небо над Лондоном повільно темнішало, а додому йти не хотілося.

Не тому, що вдома було погано.

Просто вдома було тихо так, коли тиша сідала поруч на диван, закидала ногу на ногу й питала, чи давно вона перевіряла, скільки до Різдва залишилося побачень, причин і незручних висновків.

Лів не була готова до такої компанії.

Вона стояла біля виходу з офісу, тримаючи телефон, сумку й залишки власної робочої гідності. У пошті чекали два листи, на які вона могла відповісти завтра. У документі “36 причин. Концепція” блимав курсор після речення про теперішню лінію.

Побачення №1 показало: відсутність поганого не дорівнює присутності мого. Хороший чоловік не є автоматично моїм чоловіком.

Лів перечитувала його цілий день.

Воно було правильним.

І дуже втомлювало своєю правильністю.

Бо після правильних речень зазвичай хотілося зробити щось неправильне, але маленьке. Наприклад, купити блокнот, який не потрібен. Або піти не додому. Або зайти в книгарню, хоча ти вже була там достатню кількість разів, щоб твої подруги почали робити обличчя.

Вона могла сказати, що хотіла уточнити дату вечора читань, хоча подія вже стояла в календарі.

Могла поскаржитися на роман, який Тео порадив їй минулого тижня, хоча дочитала його ще в неділю й навіть, на власне роздратування, не ненавиділа фінал.

Могла купити книжку. Це завжди було переконливою причиною зайти до книгарні.

Проблема полягала в тому, що Лів не знала, яку саме.

Отже, справа була не в книжці.

І не в блокноті.

І точно не в чоловікові, який продавав книжки, запам’ятовував її каву й іноді дивився так, ніби не поспішав виправити її відповідь.

Лів відкрила мапу на телефоні.

Потім закрила.

Вона вже знала дорогу.

Це було погано.

Дуже погано.

Дороги, які запам’ятовуються самі, завжди трохи небезпечні.

Вона звернула на знайому вулицю, ховаючи руки в кишені пальта. Жовтень перестав прикидатися продовженням вересня: повітря похолоднішало, дерева скидали листя з драматичністю останнього акту, а небо мало колір води, у якій надто довго мили пензлі.

The Last Chapter світилася попереду теплими вікнами.

Лів сповільнила крок.

У неї ще був час передумати. Ніхто не знав, що вона тут. Ніхто не чекав. Ніхто не писав їй: “Книжка прийшла”, “Гетсбі питає про печиво” або “Мова без вас сумує”.

Саме це чомусь і змусило її відчинити двері.

Дзвіночок озвався коротко й знайомо.

Гетсбі з’явився з-за стелажа раніше, ніж Лів устигла зняти шарф. Він підбіг до неї з виразом створіння, яке роками чекало саме цього моменту, хоча бачилися вони кілька днів тому.

– У мене нічого немає, – сказала Лів одразу.

Гетсбі сів.

Не переконано.

Швидше з демонстративною гідністю.

– Яблучні чипси, – зізналася вона. – Але це не для тебе.

Пес нахилив голову.

Лів витримала три секунди.

– Не дивися так. Це не переговори.

– Він не визнає перемовин, у яких друга сторона не має їжі, – сказав Тео.

Лів підняла голову.

Він стояв за столом із новими надходженнями й приклеював маленькі цінники до обкладинок. На ньому був темно-синій светр із підкоченими рукавами, а волосся виглядало так, ніби він кілька разів провів по ньому рукою й на цьому завершив переговори із зовнішністю.

Нечесно.

Люди не мали права виглядати так, ніби випадковість у них працює краще, ніж у інших план.

– Я прийшла сказати, що ти неправий, – сказала Лів.

– Доброго вечора й тобі.

Вона поклала на стіл “Географію майже”.

– Фінал хороший.

Тео подивився на книжку.

Потім на неї.

– Ти пройшла двадцять три хвилини, щоб повідомити мені це особисто?