Розділ 14. Хороший чоловік

Перше офіційне побачення експерименту мало відбутися в музеї.

У музеях було забагато виходів, тихих залів і предметів, біля яких можна мовчати, не визнаючи, що розмова померла. Ідеальне середовище для людей, які хотіли назвати незручну паузу культурним досвідом.

Чарлі вважала це перевагою.

Вона написала, що якщо Джеймс виявиться нудним, Лів зможе дивитися на експонати. Якщо нудними будуть експонати, на охоронців. Охоронці, на думку Чарлі, завжди щось знали.

Софі забрала в неї телефон після фрази про охоронців.

Лів стояла перед дзеркалом у своїй спальні й застібала сережку. Цього разу вона не принесла на роботу сукню, не консультувалася щодо кольору помади й не надсилала подругам фотографію черевика як знак, що вона досі існує.

Вона вибрала джинси, бордовий светр і пальто, в якому могла нормально дихати.

Це було побачення №1 експерименту.

Перше офіційне побачення після нульового Елліота.

І, що важливо, не перевірка її придатності до майбутнього.

Принаймні Лів дуже старалася в це вірити.

Джеймс написав зранку, що чекатиме біля головного входу. Повідомлення було простим, граматично правильним і без смайлика з підморгуванням. Після кількох днів у застосунку для знайомств це здавалося мало не вишуканістю.

Він не питав, чи вона “готова до пригоди”.

Не називав музей “культурним вайбом”.

Не написав “я вже придумав ідеальний маршрут, тобі сподобається”.

Він просто сказав, що буде там о другій.

Лів перечитала повідомлення двічі.

Потім, не без підозри, визнала, що воно нормальне.

Нормальність останнім часом поводилася як незнайома спеція: ніби корисна, але додавати страшно.

Перед виходом вона відкрила документ із правилами експерименту.

1. Обираю я.

2. Я можу піти будь-якої миті.

3. Жодних справжніх імен, точних місць і деталей, за якими людину можна впізнати.

4. Жодних дописів у реальному часі.

5. Не кожне побачення стане причиною.

6. Причини не є звітами. Вони можуть змішувати минуле й теперішнє.

7. Не більше двох побачень на тиждень.

8. Я можу сказати “ні” будь-якої миті. Без довгої промови для невидимого журі.

Восьмий пункт вона прочитала тричі.

Це було не про те, щоб утекти з усього експерименту, коли стане страшно. Це було про кожне окреме побачення: вона могла завершити його, якщо всередині щось скаже “ні”.

Потім закрила ноутбук.

У коридорі зачепила рукавом ручку дверей, відступила, щоб звільнитися, і ледь не впустила сумку.

– Це не знак, – сказала вона квартирі.

Квартира не заперечувала.

На вулиці було прохолодно. Жовтень остаточно перестав грати в м’який вересень і вдягнув сіре пальто з легким нахилом до драматичних поривів вітру. Лів ішла до метро, притискаючи шарф до шиї, і намагалася не думати, що за кілька годин доведеться відповісти Чарлі на головне питання таблиці.

Що це показало про Лів?

Вона вже ненавиділа цю колонку.

Не тому, що вона була зайва.

Навпаки.

Саме тому.

Джеймс стояв біля головного входу до музею рівно о другій. У темно-синьому пальті, з чашкою кави в руці й шарфом, який не намагався зробити з нього людину мистецтва, а просто грів. Він помітив Лів, усміхнувся й підняв руку.

Не махав надто активно.

Не робив вигляд, що вони герої фільму на вокзалі.

Просто дав знати, що бачить її.

– Привіт, – сказав він. – Я взяв каву, але не знав, що ти любиш, тому не став ризикувати.

Лів майже розгубилася.

Це було так просто, що її мозок на секунду не знайшов, де шукати пастку.

– Дякую, – сказала вона. – Я вже пила.

Це було неправдою.

Вона не пила.

Вона просто не знала, що робити з чоловіком, який не зробив вибір за неї й не вважав це видатним актом поваги.

Джеймс кивнув.

– Тоді починаємо з музею, а каву можемо вирішити пізніше. Або не вирішити. Я не хочу звучати як людина з маршрутом у таблиці.

Лів мимоволі засміялася.

– У мене вже є таблиця.

– Тоді я співчуваю нам обом.

Це був гарний початок.

Небезпечно гарний.

Усередині музей пахнув каменем, старим деревом і поліруванням, яким, здавалося, натирали не підлогу, а саму ідею культури. Люди рухалися повільніше, ніж на вулиці, наче кожен експонат знижував швидкість думок на десять відсотків.