Розділ 13. Дві різні жінки

Перший понеділок жовтня почався з того, що Макс Гарпер повернувся до Лондона з двома валізами, трьома неоплаченими рахунками й коробкою круасанів, яку оголосив своєю часткою в бізнесі.

Тео саме звіряв ранкову доставку, коли дзвіночок над дверима дзенькнув надто бадьоро для десятої ранку.

У The Last Chapter понеділки зазвичай починалися повільно: кава, мокрий тротуар за вікном, перші покупці з обличчями людей, які вірили, що новий тиждень легше пережити ближче до книжок.

Макс увійшов так, ніби книгарня була сценою, а його повернення фінальним номером мюзиклу, який ніхто не замовляв, але всі чомусь дивилися.

Він поставив коробку на прилавок, розкинув руки й майже встиг усміхнутися.

Потім у нього врізався Гетсбі.

Пес вилетів із-за стелажа так радісно, ніби Макс повернувся не з Единбурга, а з війни, моря й магазину собачих смаколиків одночасно. Валіза хитнулася, коробка з круасанами підстрибнула, Макс втратив рівновагу й лише дивом не завершив свою велику появу на підлозі.

– Ось хто мене справді любить, – сказав Макс, обіймаючи Гетсбі за шию. – Без умов. Без докорів. Без запитань про ключі від квартири.

Тео схрестив руки.

– Де ключі від моєї квартири?

Макс притиснув долоню до серця.

– Бачиш? Саме про це я й говорив.

Мей з’явилася з дальнього залу, витираючи руки об джинси. На відміну від Тео, вона не стала вдавати, що тримісячна відсутність Макса була дрібницею, яку можна не помічати. Обійняла його так міцно, що коробка круасанів знову опинилася під загрозою.

– Ти мав приїхати ввечері, – сказала вона.

– Я вирішив зробити сюрприз.

– Ти не відповідав на повідомлення з учора. Це не сюрприз, це причина перевіряти лікарні.

– Як зворушливо. Ви обоє думали, що я помер.

– Я думав, що ти загубив мої ключі, – сказав Тео.

– І це, безперечно, болить більше.

Макс був старший за Тео на сім місяців і молодший приблизно на десять років за стосунками з наслідками. Високий, худорлявий, із темним волоссям, яке ніколи не лежало однаково двічі, він умів входити так, ніби його вже чекали, просто не всі встигли зрозуміти, що завіса вже піднялася.

Останні три місяці Макс працював технічним координатором на літературному фестивалі в Единбурзі: сцени, світло, звук і люди, які згадували про особливі вимоги за десять хвилин до виступу. Судячи з голосових повідомлень, половина роботи полягала в тому, щоб пояснювати відомим письменникам, чому живого павича не можна випустити в зал без дозволу пожежної служби.

Тепер він був у Лондоні.

До Різдва точно.

Можливо, довше.

Тео не збирався показувати, що від цього йому стало легше. Він надто добре знав Макса. Покажеш слабкість, і за п’ять хвилин тебе вже обійматимуть, називатимуть емоційно закритим і вимагатимуть визнати, що ти скучив.

Тео скучив.

Саме тому мовчав.

Макс відкрив коробку круасанів, Мей забрала один, Гетсбі спробував забрати два, а Тео встиг урятувати лише той, який уже був трохи прим’ятий валізою. Понеділок офіційно почався.

За двадцять хвилин виявилося, що Макс повернувся не просто так.

Мей дістала блокнот.

Макс дістав рулетку.

Це була небезпечна комбінація.

– Ні, – сказав Тео.

– Ти ще не знаєш, про що йдеться, – відповіла Мей.

– Саме тому ні.

Вони все одно розповіли.

Вечір осінніх читань у The Last Chapter: місцеві автори, трохи музики, вино, книжки й люди, які скажуть “я тільки на пів години”, а потім о десятій вечора сперечатимуться біля полиці з історичними романами. Мей уже склала список запрошених. Макс уявив розсадку. Тео мав “перестати думати, що будь-яка подія є особистою атакою на систему полиць”.

– Тут немає місця для шістдесяти людей, – сказав він.

Макс окинув книгарню поглядом людини, яка вже переставляла меблі в голові.

– Якщо прибрати центральний стіл, посунути крісла й переконати Гетсбі не лежати в проході, буде.

Гетсбі підняв голову.

Тео подивився на собаку.

– Я не переконуватиму його. Він співвласник.

– Я думав, це Мей, – сказав Макс.

– У нього більша частка.

Макс клацнув рулеткою.

– Чудово. Тоді почнемо з переговорів із собакою.

Гетсбі перекинувся на інший бік, демонструючи готовність до переговорів лише в разі, якщо друга сторона запропонує печиво.

Наступну годину Тео намагався працювати, поки Макс вимірював відстані між стелажами, Мей складала список місцевих авторів, а Гетсбі переслідував кінець рулетки з відданістю мисливця, який нарешті знайшов сенс життя.