«Випадковий гаманець»

Вона сиділа в маленькій кав’ярні біля вокзалу, пила капучино й намагалася зібрати думки. У руках – зім’ятий блокнот, повний рядків, які ніхто ще не читав. Це були її вірші, написані вночі, на зупинках трамваїв, у метро, коли душа просила виходу. Вона не наважувалася показати їх навіть друзям.

Коли дівчина вставала, аби піти, на підлозі біля сусіднього столика помітила чорний гаманець. Відкривши його, вона знайшла документи, картки, трохи готівки. Власник – чоловік років сорока, судячи з посвідчення, директор якогось невеликого видавництва.

Адміністратор порадила залишити гаманець у них, але дівчина чомусь відчула, що мусить віддати його особисто. Можливо, через той самий внутрішній голос, що колись змушував її писати вночі. Вона знайшла адресу в документах і вже за годину стояла біля дверей великого офісу.

Чоловік, якому вона простягнула гаманець, був здивований:

— Ви серйозно самі принесли? Зараз мало хто так робить. Дякую вам!

Вони розговорилися. Він помітив її блокнот у руках:

— Ви щось пишете?

Вона почервоніла й намагалася заховати зошит, але він наполіг:

— Можна хоча б одну сторінку?

Він читав довго, мовби забув про час. Потім підвів очі й сказав:

— У вас є талант. Ви думали над тим, щоб видати збірку?

Вона розсміялася від розгубленості:

— Хто ж видасть невідому дівчину з вулиці?

— Я, — спокійно відповів він. — Інколи випадковість приводить саме тих людей, яких ми мали зустріти.

Вона вийшла з його офісу з тремтячими руками й новою надією в серці. Випадково знайдений гаманець став початком її великої мрії.